Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі – Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізосіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закон № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати, за видами виплат, які включають основну та додаткову зарплату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР (далі – Закон № 108), та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону № 108).
Основне місце роботи – місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі (п. 12 частини першої ст. 1 Закону № 2464).
Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону №2464 нараховується єдиний внесок (частина друга ст. 9 Закону №2464).
Єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22% до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінзарплати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Отже, якщо працівник протягом календарного місяця працював на одному підприємстві як за основним місцем роботи так і за сумісництвом та отримав загальну суму доходу менше розміру мінзарплати встановленої законом на місяць, сума ЄСВ розраховується як добуток розміру мінзарплати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Якщо працівник працював на різних підприємствах при цьому за основним місцем роботи отримав суму доходу менше розміру мінзарплати встановленої законом на місяць, сума ЄСВ розраховується як добуток розміру мінзарплати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки ЄСВ. Нарахування ЄСВ на дохід отриманий не за основним місцем роботи здійснюється згідно з вимогами абз. 3 ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 незалежно від його розміру.
Джерело: “Я – Бухгалтер”
