Незалежно від історичних, політичних й інших обставин суспільства, договори найму не втрачають своєї актуальності. Що й не дивно, адже доволі часто як у суб’єктів господарювання, так і в пересічних громадян виникає потреба в тимчасовому використанні корисних властивостей певної речі.
При цьому придбання такої речі у власність не завжди відповідає їхнім інтересам — як з огляду на високу вартість речі, так і з інших причин.
Своєю чергою, договори найму можуть неабияк відрізнятись один від одного через певні причини — відмінні один від одного об’єкти найму, статуси сторін, специфічна сфера відносин тощо.
Сьогодні ми розглянемо особливості договорів найму, що є загальними для більшості з договорів такого виду, а також окремі особливості договору найму житла

Загальна характеристика договору найму

Загальноприйняте визначення договору найму (оренди) надано у ч. 1 ст. 759 ЦКУ, згідно з якою договором найму є договір, за яким наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк.

Зверніть увагу: на підставі ЦКУ можна зробити висновок, що «найм» і «оренда» законодавець вважає тотожними поняттями.

Наведене визначення договору найму, яке надає ЦКУ, містить у собі його істотні характеристики.

Зокрема, договір найму за своєю природою є домовленістю сторін про передання однією стороною (наймодавцем чи орендодавцем) права користування майном другій стороні (наймачеві чи орендарю), за визначену сторонами плату на певний строк. Залежно від змісту такої домовленості наймачеві може передаватися також право володіння майном — об’єктом найму.

Наприклад, під час передання в оренду певного приміщення, якщо умови договору не передбачають можливості використання об’єкта найму наймодавцем, то до наймача переходить не тільки право користування, а й право володіння орендованим майном. При цьому під час укладення договорів найму, за якими ту чи іншу річ (обладнання тощо) надають у короткострокове користування, скажімо, за місцезнаходженням наймодавця, до наймача переходить лише право користування, а не володіння такою річчю.

Зауважимо, що вказаний аспект має не лише теоретичне, а й суто практичне значення, оскільки в першому випадку наймач є титульним володільцем отриманої в оренду речі, а відтак — у разі порушення його прав на орендоване майно третіми особами наймач матиме право на їх захист відповідно до положень гл. 29 ЦКУ (ст. 396 ЦКУ).

<…>

Джерело: Інтерактивна бухгалтерія – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!

Щоб БЕЗКОШТОВНО отримати доступ до повного текста статті заповніть, будь ласка, заявку: