Федерація роботодавців України виступила з відкритим зверненням стосовно ризиків впровадження в Україні загальнообов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення (другого рівня пенсійної системи).

“Мусимо констатувати, що економічна сфера (виробництво) та соціальна сфера (розподіл) в Україні були та залишаються розірваними між собою”, йдеться у зверненні.

В Україні спостерігається демографічна криза. Станом на 1 січня 2020 року зареєстровано 11,3 млн пенсіонерів та 10,6 млн працівників. Така ситуація негативно позначається на пенсійному забезпеченні наших громадян.

Середній розмір пенсій об’єктивно недостатній. При цьому у 2019 році на фінансування пенсій було витрачено з Державного бюджету 193 млрд гривень, що складає 45% бюджету Пенсійного фонду. Тобто економіка України не може дозволити собі сплачувати навіть існуючий мізерний рівень пенсій.

Вочевидь, головними чинниками, що стримують зростання соціальних стандартів є вкрай низький ВВП на душу населення та високий рівень тіньової економіки, який, за даними різних авторитетних досліджень, сягає 45-50%.

Наразі повністю легальні роботодавці, які чесно сплачують всі податки, втрачають свою конкурентоспроможність під постійно зростаючим фіскальним навантаженням. А ті, хто вирішив працювати «в чорну» або «в сіру», отримують надприбутки.

Недолугі спроби контролюючих органів боротися із «тіньовиками» зазвичай закінчуються посиленням перевірок та санкціями саме до легальних роботодавців за незначні порушення. Маємо замкнене коло.

При цьому потенціал збільшення доходів Пенсійного фонду за рахунок детінізації економіки становить близько 210 млрд гривень на рік, що повністю покриває витрати Державного бюджету за цією статтею. Забезпечення зростання ВВП відкриває додаткові можливості для збільшення реальної заробітної плати та відрахувань з ЄСВ та ПДФО, що могло б створити умови навіть для зменшення фіскального навантаження на фонд оплати праці.

Натомість владі зручно бачити лише легкий, авантюрний шлях збалансування пенсійної системи – впровадження загальнообов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення через недержавні пенсійні фонди та компанії ринку фінансових послуг. Представники останніх активно лобіюють цей проект, оскільки є його єдиними гарантованими бенефіціарами. Але їхні інтереси не завжди збігаються з інтересами держави, працівників, роботодавців та, нарешті, пенсіонерів. При цьому з працівників та роботодавців хочуть додатково до ЄСВ та ПДФО збирати до другого рівня пенсійної системи близько 100 млрд гривень на рік лише на першому етапі, із поступовим збільшенням внесків.

Вкотре наголошуємо, що світовий досвід переконливо свідчить про величезні ризики впровадження другого рівня.

Слід зауважити, що Міжнародна організація праці (далі – МОП), яка опікується проблемами підвищення соціальних стандартів по всьому світу, послідовно виступає проти впровадження другого рівня пенсійного забезпечення в Україні. В черговий раз МОП це підтвердила у своєму ґрунтовному дослідженні «Майбутнє пенсійної системи України: адекватність, охоплення та стійкість» наприкінці 2019 року.

Провідні експерти МОП вважають, що створення пенсійної системи другого рівня не вирішить існуючих проблем та труднощів, які виникли перед державною пенсійною системою в Україні. Навпаки, в інших країнах системи другого рівня стикаються з тими ж проблемами неформальності, ухилення від сплати внесків та низького рівня охоплення. Різниця полягає в тому, що у приватній системі наслідки цих проблем повністю «падуть не плечі» платників внесків (працівників та роботодавців), у той час як державна пенсійна система містить певний перерозподільний механізм, який пом’якшує різкий вплив даних наслідків.

Тому в Україні в нинішніх умовах не рекомендується запровадження пенсійної системи другого рівня. Натомість МОП рекомендує перенаправлення будь-яких додаткових ресурсів до державної пенсійної системи для зменшення дефіциту та покращення адекватності пенсійних виплат.

Враховуючи викладене, зазначаємо що підприємницьке середовище відкрите для розумних альтернатив впровадженню другого рівня пенсійної системи. Органам влади необхідно, перш за все, впровадити механізми, які забезпечать дієві стимули для економічного зростання та мінімізують можливості для приховування зайнятості та фактичних розмірів зарплат.

Джерело: Бухгалтер 911 – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!