Відповідно до п. 54.1 ПКУ, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені ПКУ. Така сума грошового зобов’язання та/або пені вважається узгодженою.
Базовим податковим (звітним) періодом для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є календарний рік (пп. 266.6.1 ПКУ).
Підпунктом 266.7.5 ПКУ визначено, що платники податку – юридичні особи самостійно обчислюють суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об’єкта/об’єктів оподаткування податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі – Декларація) за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.
Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості Декларація юридичною особою – платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт.
Податкове зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітний рік сплачується юридичними особами авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній Декларації (пп. 266.10.1 ПКУ).
Згідно з п. 50.1 ПКУ у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, установлених п. 50.2 ПКУ:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі 3 % від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;
б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі 5 % від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.
Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у п. 50.1 ПКУ, не застосовуються.
При самостійному донарахуванні платником податків з дотриманням порядку, вимог та обмежень, передбачених ст. 50 ПКУ, суми податкових зобов’язань та/або іншого зобов’язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, штрафи, передбачені главою 11 ПКУ, не застосовуються (абзац 3 п. 120.2 ПКУ).
Підпунктом 69.38 п. 69 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ визначено, що тимчасово, на період з 1 серпня 2023 року до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у разі самостійного виправлення платником податків з дотриманням порядку, вимог та обмежень, визначених ст. 50 ПКУ, помилок, що призвели до заниження податкового зобов’язання, такий платник звільняється від нарахування та сплати штрафних санкцій, передбачених п. 50.1 ПКУ, та пені.
Слід зазначити, що п. 50.1 ПКУ не передбачено сплати штрафних санкцій у разі зменшення раніше нарахованих податкових зобов’язань внаслідок виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних (податкових) періодах.
Відповідно до п.п. 129.1.3 ПКУ, нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов’язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до ст. 50 ПКУ, – після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання.
Згідно з п. 124.1 ПКУ, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання (крім грошового зобов’язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі ПКУ чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі ПКУ чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених ПКУ, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 5 % погашеної суми податкового боргу;
- при затримці більше ніж 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 10 % погашеної суми податкового боргу.
Підпунктами 14.1.175, 14.1.152 ПКУ визначено, що податковий борг – це сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений ПКУ строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному ПКУ.
Погашення податкового боргу – це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.
Джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів (абз. 1 п. 87.1 ПКУ).
Нормами пп. 35.1 та 35.2 ПКУ визначено, що сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених ПКУ або законами з питань митної справи.
Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі (у тому числі з використанням електронних грошей), крім випадків, передбачених ПКУ або законами з питань митної справи.
Для цілей ПКУ обов’язок платника податку щодо сплати податків та зборів на єдиний рахунок, визначений ст. 351 ПКУ, вважається виконаним з моменту, коли ініціювання переказу є завершеним для такого платника податків згідно із Законом України від 30 червня 2021 року № 1591-IX «Про платіжні послуги».
Враховуючи зазначене, подання у встановленому порядку уточнюючої Декларації, є правом платника податку на нерухоме майно, визначене нормами ПКУ, на усунення самостійно виявлених помилок, і не являється сплатою або погашенням податкового боргу, тому штрафні санкції (п. 124.1 ПКУ) та пеня (пп. 129.1.3 ПКУ), передбачені за порушення строків сплати податкового зобов’язання, до платника податків не застосовуються у разі зменшення раніше нарахованих податкових зобов’язань внаслідок виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних (податкових) періодах.
Джерело: “Я – Бухгалтер”
