До кінця року залишилось обмаль часу, і саме зараз варто замислитися про перехід із загальної системи на спрощену. У цьому є сенс, якщо підприємець не займається забороненими для єдинників видами діяльності, переліченими в п. 291.5 ПКУ, уписується в критерії роботи на єдиному податку (далі — ЄП), установлені ст. 291 ПКУ, і несе невеликі витрати під час ведення своєї діяльності. Тоді, у загальному випадку, застосування спрощеної системи оподаткування з її фіксованими ставками ЄП (для груп 1 та 2) або відсотком із виручки (для групи 3) вигідніше, ніж сплата ПДФО із чистого доходу (різниці між виручкою та витратами).
Сьогодні ми розповімо, як діяти під час переходу із загальної системи оподаткування на сплату ЄП без сплати ПДВ (групи 1–3), і розглянемо на прикладах порядок оподаткування перехідних операцій, які були розпочаті фізособою — платником ПДФО, а завершуються, коли така особа має статус єдинника
Умови переходу на сплату ЄП
Перехід із загальної системи оподаткування на спрощену допускається за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на сплату ЄП, суб’єктом господарювання (далі — СГ) дотримано вимоги, установлені п. 291.4 ПКУ (абз. 2 пп. 298.1.4 ПКУ).
Нагадаємо
Для кожної групи ЄП у п. 291.4 ПКУ встановлено обмеження щодо:
— наявності/чисельності найманих працівників;
— граничного обсягу річного доходу;
— видів діяльності;
— статусу контрагентів — споживачів товарів (робіт, послуг), які реалізує єдинник.
Однак, на думку автора, підкріплену практикою, насправді йдеться лише про дотримання встановленого для обраної групи обмеження граничного обсягу річного доходу. А решту обмежень (обрані види діяльності, наявність і чисельність найманих працівників) повинні дотримуватися тільки на дату переходу.
<…>
Джерело: Інтерактивна бухгалтерія – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!
Щоб БЕЗКОШТОВНО отримати доступ до повного текста статті заповніть, будь ласка, заявку:
