Згідно з абз. 1 пп. 134.1.1 ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до НП(С)БО або МСФЗ, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.
При цьому абз. 8 пп. 134.1.1 ПКУ встановлено, що для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку, за останній річний звітний період не перевищує 40 млн. грн, об’єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на всі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених пп. 140.4.8, пп. 140.5.16, п. 140.6 ПКУ), визначені відповідно до положень розд. ІІІ ПКУ.
Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку, за останній річний звітний період не перевищує 40 млн. грн, має право прийняти рішення про незастосування коригування фінансового результату до оподаткування на всі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених пп. 140.4.8, пп. 140.5.16, п. 140.6 ПКУ), визначені відповідно до положень розд. ІІІ ПКУ, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років, у кожному з яких виконується зазначений критерій щодо розміру доходу.
Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік такої безперервної сукупності років. У подальші роки такої сукупності років коригування фінансового результату також не застосовуються, крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених пп. 140.4.8, пп. 140.5.16, п. 140.6 ПКУ.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі нарахування, відповідно до якого доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
НП(С)БО «Витрати» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.
Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (п. 6 НП(С)БO 16).
Пунктом 7 НП(С)БO 16 встановлено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійсненні.
Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами (п. 8 НП(С)БO 16).
При цьому, п. 9 НП(С)БO 16 встановлено, що не визнаються витратами, зокрема, зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, наведеним у п. 6 НП(С)БO 16, а також витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до НП(С)БО.
Отже, формування витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування за звітний податковий період здійснюється виходячи з НП(С)БО або МСФЗ.
При цьому, витрати по окремим операціям, не пов’язаним з господарською діяльністю, не враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.
Разом з тим, у платників податків, які проводять коригування фінансового результату до оподаткування, виникають різниці, пов’язані з операціями з невиробничими основними засобами.
Так, відповідно до пп. 138.3.2 ПКУ не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел, зокрема:
– витрати на придбання / самостійне виготовлення невиробничих основних засобів, невиробничих нематеріальних активів;
– витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів, невиробничих нематеріальних активів.
Терміни «невиробничі основні засоби», «невиробничі нематеріальні активи» означають відповідно основні засоби, нематеріальні активи, не призначені для використання в господарській діяльності платника податку.
Крім того, відповідно до п. 138.1 ПКУ фінансовий результат до оподаткування збільшується:
– на суму залишкової вартості окремого об’єкта невиробничих основних засобів та/або невиробничих нематеріальних активів, визначеної відповідно до НП(С)БО або МСФЗ, у разі ліквідації або продажу такого об’єкта;
– на суму витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів чи невиробничих нематеріальних активів, віднесених до витрат відповідно до НП(С)БО або МСФЗ.
Згідно з п. 138.2 ПКУ фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об’єкта невиробничих основних засобів та/або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого об’єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу.
Крім того, у разі надання безоплатної допомоги, у тому числі неприбутковим організаціям, платники податку на прибуток підприємств збільшують фінансовий результат до оподаткування відповідно до вимог пп.пп. 140.5.9, 140.5.10, 140.5.14 ПКУ.
Згідно з пп. 14.1.231 ПКУ розумна економічна причина (ділова мета) – причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Для цілей оподаткування вважається, що операція, здійснена з нерезидентами, не має розумної економічної причини (ділової мети), якщо:
– головною ціллю або однією з головних цілей операції є несплата (неповна сплата) суми податків та/або зменшення обсягу оподатковуваного прибутку платника податків;
– у зіставних умовах особа не була б готова придбати (продати) такі товари, роботи (послуги), нематеріальні активи, інші предмети господарських операцій, відмінні від товарів, у непов’язаних осіб.
Цей підпункт застосовується для цілей ст. 39 ПКУ, в т.ч. при доведенні обставин, що свідчать про відсутність ділової мети, у випадках, визначених п. 140.5 ПКУ, які передбачають застосування відповідних положень ст. 39 ПКУ.
Отже, платники податку на прибуток підприємств збільшують фінансовий результат до оподаткування за окремими операціями з нерезидентами, що не мають ділової мети, згідно з вимогами пп.пп. 140.5.1, 140.5.2, 140.5.4, 140.5.5 прим. 1, 140.5.6 ПКУ.
Крім того, ПКУ передбачені різниці для невизнання витрат при визначенні об’єкту оподаткування податком на прибуток підприємств в операціях, пов’язаних з наданням неправомірної вигоди службовій особі (у тому числі службовій особі іноземної держави), згідно з вимогами пп.пп. 140.6.1, 140.6.2, 140.6.3 ПКУ.
Джерело: “Я – Бухгалтер”
