«У мене все окей! Фінансовий стан стабільний, працюю з прибутком. Нащо ви мені таке пишете?!» Незважаючи на четвертий рік повномасштабної війни, аудиторам ще й досі доводиться пояснювати деяким клієнтам зміст поняття «Суттєва невизначеність щодо безперервності діяльності». І справа навіть не в тому, що «прилетіти» може будь-куди та будь-кому. Джерело невизначеності більш фундаментальне.
Юрій Циганок, директор з контролю якості аудиторських послуг ТОВ АК «Кроу Україна», сертифікований аудитор, PhD
Утім, варто визнати, що, незважаючи на Інформаційний лист Аудиторської палати України від 06.05.2022, деякі аудитори й самі досі не бачать різниці між «загрозою безперервності діяльності» та «суттєвою невизначеністю…». Мовляв, клієнт прибутковий, розташований за Заході нашої країни, туди нічого не долітає (?!), йому нічого не загрожує, тож навіщо писати у звіті ту «суттєву невизначеність», особливо якщо клієнт заперечує.
Тут варто розбиратися, починаючи з основ, тобто з Концептуальної основи фінансової звітності за МСФЗ та МСБО 1 «Подання фінансової звітності». А потім уже звернутися до міжнародних стандартів аудиту, зокрема МСА 570 «Безперервність діяльності» (далі — МСА 570).
Безперервність із погляду МСФЗ
Зміст «припущення про безперервність діяльності» (англійською «going concern») передусім визначено в параграфі 3.9 Концептуальної основи:
«Фінансова звітність зазвичай складається на основі припущення про безперервність діяльності суб’єкта господарювання, що звітує, та про те, що ця діяльність триватиме в передбачуваному майбутньому. Отже, приймається припущення про те, що суб’єкт господарювання не має ні наміру, ні потреби в початку процедури ліквідації або в припиненні діяльності. Якщо ж такий намір або така потреба має місце, може постати необхідність складання фінансової звітності на іншій основі. У такому разі у фінансовій звітності описується використана основа».
Власне, саме ідея припущення про безперервність діяльності дозволяє формувати фінансову звітність у стандартному вигляді без потреби враховувати сценарії продажу чи ліквідації бізнесу. Вона також сприяє порівнянності та стабільності фінансової інформації між періодами. Якщо це припущення не застосовне, то звітність у більшості випадків складають на ліквідаційній основі, за якої активи й зобов’язання оцінюють не з погляду їх використання у звичайній діяльності, а за можливою величиною продажу чи погашення, і це вже будуть зовсім інші оцінки й зовсім інша звітність.
На перший погляд, у параграфі 3.9 Концептуальної основи йдеться лише про намір чи потребу ліквідувати компанію або припинити діяльність. Якщо таких намірів або потреби немає, то про що взагалі мова?
<…>
Джерело: ПРАКТИКА МСФЗ – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!
Щоб БЕЗКОШТОВНО отримати доступ до повного текста статті заповніть, будь ласка, заявку:
