Преамбулою Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) встановлено, що він визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до частини першої ст. 2 Закону № 2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов’язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених Законом № 2464, або в частині, що не суперечить Закону № 2464.
Платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці (п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464).
Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108), та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).
Відповідно до ст. 2 Закону № 108 визначено структуру заробітної плати.
Основна заробітна плата. Це – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, програм і проектів міжнародної технічної допомоги, міжрегіонального, транскордонного та транснаціонального співробітництва, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, що не передбачені актами чинного законодавства або провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
За своєю суттю заохочення до ювілейних та пам’ятних дат, як у грошовій, так і натуральній формі відповідно до ст. 2 Закону № 108 належить до складової заробітної плати «Інші заохочувальні та компенсаційні виплати».
Разом з цим, відповідно до ст. 7 Закону № 2464 передбачено, що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 затверджено перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок (далі – Перелік).
У розд. ІІ Переліку визначено, що єдиний внесок не нараховується на вартість подарунків до свят і квитків на видовищні заходи для дітей працівників. Проте, подібна норма щодо заохочення до ювілейних та пам’ятних дат для самих працівників у Переліку відсутня.
Враховуючи викладене, вартість подарунків, безоплатно переданих роботодавцем працівникам (наприклад, до ювілейних та пам’ятних дат, як у грошовій, так і натуральній формі) відповідно до структури заробітної плати, визначеної Законом № 108, належить до складової «Інші заохочувальні та компенсаційні виплати». Оскільки такий вид виплати відсутній у Переліку, то для роботодавця по відношенню до свого працівника він є базою нарахування єдиного внеску на загальних підставах.
Джерело: “Я – Бухгалтер”
