Податківці інформують, що постановою п’ятого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2022 частково задоволена апеляційна скарга ГУ ДПС в Одеській області; скасовано рішення суду першої інстанції від 22.11.2021; ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ про скасування податкових повідомлень-рішень (далі – ППР) задоволений частково, а саме оскаржене ППР  у сумі 14286,15 тис.грн. про зменшення суми бюджетного відшкодування та застосування фінансової санкцій скасовано в частині 20,28 тис. грн., в решті позовних вимог – відмовлено.

Так, позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2021 року з розрахунком суми бюджетного відшкодування та заявою про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми, у якій відповідно до ст. 200 Податкового кодексу України платник заявив бюджетне відшкодування, визначене у податковій декларації за звітний період у сумі 11428,92 тис.грн. шляхом перерахування на розрахунковий рахунок у банку.

Згідно з актом перевірки, підставою для висновків про заниження позивачем податкового зобов’язання по податку на додану вартість стало використання позивачем ТМЦ, які є основним чинником виникнення від’ємного значення з ПДВ та заявленої суми ПДВ до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за травень 2021 року, в операціях, що не є господарською діяльністю.

Вказаного висновку контролюючий орган дійшов з урахуванням тієї обставини, що під час перевірки та на неодноразові законні вимоги платником було відмовлено податковому органу в огляді залишків відповідних ТМЦ, а представлені платником дані проведеної інвентаризації не могли бути враховані при підтвердженні заявлених показників бюджетного відшкодування, з огляду на відсутність у зберігача товарів відповідних матеріально-технічних ресурсів для ведення відповідної діяльності, не підтвердження первинними матеріалами фактичного доставлення товарів до місця призначення, розбіжності між даними бухгалтерського обліку платника щодо місця зберігання товарів та даними договору щодо відповідального зберігання ТМЦ.

Перевіркою встановлено та не заперечувалося сторонами справи, що на момент виникнення спірних правовідносин імпортований на територію України товар позивачем не реалізований.

Фактично, право позивача на бюджетне відшкодування контролюючим органом не визнано у зв’язку із неможливістю встановити фактичне місцезнаходження та наявність ТМЦ, імпортованих підприємством на територію України.

За висновком контролюючого органу, відмова позивача на неодноразові вимоги податкового органу у проведенні інвентаризації ТМЦ в присутності перевіряючи та допуску посадових осіб органу до місця зберігання товарів, а також не підтвердження наявності у власності чи іншого права ТОВ- контрагента користування складськими приміщеннями, у тому числі наявності у контрагента необхідної кількості трудових ресурсів, не можливість встановити фактичне переміщення товарів на підставі відповідної супроводжуючої документації з пункту призначення на склад зберігання тощо, спростовує як можливість здійснення вказаним постачальником господарської діяльності так і використання позивачем ТМЦ в господарській діяльності.

Колегія суддів врахувала, що відповідно до пп. 20.1.4, 20.1.9, 20.1.13 ПКУ контролюючий орган наділений правом вимагати проведення інвентаризації під час здійснення відповідної перевірки з метою використання отриманих відомостей в межах цієї ж перевірки.

Проведення платником податку на вимогу контролюючого органу під час податкової перевірки інвентаризації товарів є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку і, відповідно, використання чи невикористання платником податку таких товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Одночасно, орган податкового контролю наділений правом доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності.

Виходячи з обставин у цій справі, колегія суддів погодилася із законністю вимог податкового органу до платника щодо забезпечення доступу до місця знаходження товарно-матеріальних цінностей задля перевірки дійсності наміру платника використання імпортованих ТМЦ у межах своєї господарської діяльності.

З урахуванням одержаної під час податкової перевірки інформації щодо відсутності у зберігача товарів необхідної матеріально-технічної бази для виконання покладених згідно відповідного договору зобов’язань, колегія суддів не погодилась із ґрунтовністю доводів позивача щодо неможливості забезпечити допуск податкового органу до місця зберігання ТМЦ, з огляду на відсутність відповідної згоди зберігача товарів.

Вимоги контролюючого органу щодо забезпечення допуску до ТМЦ, у тому числі, під час проведення інвентаризації, є цілком обґрунтованими, оскільки такі дії направлені виключно на перевірку використання отриманих товарів в межах господарської діяльності підприємства і не порушують прав платника.

У зв’язку із чим, колегія суддів звернула увагу на те, що представлені позивачем матеріали лише свідчать про імпорт товарів на митну територію України, оплату митних процедур та зборів, достатньо не підтверджують факт використання цих товарів в господарській діяльності, що за сукупністю обставин дає підстави вважати правильними висновки податкового органу щодо не підтвердження права підприємства на бюджетне відшкодування та, відповідно до п.п. «г» п. 198.5 ПКУ, виникнення у платника податкового обов’язку нарахувати податкові зобов’язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ПКУ, та скласти і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних зведену податкову накладну за товарами в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Джерело: Бухгалтер 911 – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!