Працівник, перебуваючи у щорічній основній відпустці за кордоном, скористався роумінгом для особистих та для виробничих потреб. Чи розглядається такий роумінг як додаткове благо?

Роумінг — це послуга мобільного зв’язку, яка забезпечує можливість кінцевим користувачам послуг одного постачальника електронних комунікаційних послуг отримувати без подання будь-якої попередньої заяви або з нею послугу в зоні дії іншого постачальника електронних комунікаційних послуг як у межах України (національний роумінг), так і за її межами (абз. 5 п. 10 ст. 1 Закону «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»).

Роумінг для особистих потреб

Використання працівником роумінгу для власних потреб є для нього додатковим благом згідно з пп. «е» пп. 164.2.17 ПКУ, тобто вартість розмов у роумінгу оподатковуватиметься ПДФО із застосуванням «натурального» коефіцієнта та ВЗ, але вже без застосування зазначеного коефіцієнта. Також слід нарахувати ЄСВ на підставі пп. 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати. На цьому свого часу наголосила ДФС в ІПК від 30.01.2018 №354/6/99-99-13-02-03-15/ІПК. Щоб уникнути додаткового блага, працівник може повернути сплачену підприємством суму оператору за роумінг до каси чи на поточний рахунок підприємства.

Роумінг для виробничих потреб

Вважаємо, що, перебуваючи у відпустці, працівник (у неробочий час) має право скористатися телефоном для вирішення виробничих проблем, особливо якщо специфіка його діяльності потребує зв’язку для контакту з партнерами та самим підприємством (працівниками). Тож такі витрати на телефонний зв’язок є не особистими витратами, а витратами підприємства і не є додатковим благом працівника.