Платник податків у своєму зверненні повідомив, що на підставі свідоцтва про смерть звільняє 23.12.2025 померлого 24.11.2025 працівника, якого було увільнено від роботи у зв’язку з призовом на військову службу під час мобілізації на військовий період.

До розрахункових виплат померлого належить компенсація за невикористану відпустку уже після його смерті.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) на компенсацію за невикористану відпустку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі – Закон № 2464).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Виключно Законом № 2464 визначаються, зокрема, платники єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Закону № 2464).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108/95-ВР (далі – Закон №108), та  сума винагороди фізособам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Так, згідно з частиною першою ст. 1 Закону № 108 зарплата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону, а саме:

Основна заробітна плата. Це – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

При цьому відповідно до пп. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 (далі – Інструкція № 5), фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати входять, зокрема оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством.

Єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону №2464, встановлюється у розмірі 22% до визначеної ст. 7 Закону №2464 бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 Закону № 2464).

Разом з цим застрахована особа – фізособа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464).

Страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464 зобов’язані сплачувати єдиний внесок (п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464).

Наказ (розпорядження) керівника підприємства про розірвання трудового договору з померлим працівником видається на підставі копії свідоцтва про смерть, в якому зазначено дату смерті працівника. Датою припинення трудових відносин є дата смерті працівника, яка не співпадає з датою видання наказу, оскільки оформлення припинення трудових відносин відбувається вже після їх фактичного припинення.

Враховуючи викладене, на суми грошових компенсацій за невикористані щорічні відпустки, які нараховуються платником податків померлому працівнику за період, який закінчується днем його смерті, єдиний внесок нараховується та сплачується на загальних підставах.

Лист ДПСУ від 22.01.2026 р. № 485/ІПК/99-00-24-03-03

Джерело: “Я – Бухгалтер”