Нерезидент може передати в оренду нерухоме або рухоме майно. Одним із проблемних моментів, що виникають під час оренди рухомого майна в нерезидента, є вибір митного режиму. Крім того, є нюанси, пов’язані з валютним регулюванням. Про це і йтиметься у статті.

Документальне оформлення

Під час укладання договору оренди рухомого майна з нерезидентом насамперед необхідно вибрати право, яким регулюватиметься договір. У загальному випадку до таких договорів застосовується право, яке обрали сторони (ст. ст. 5, 43 Закону № 2709). Умова про вибір матеріального й процесуального права, яке застосовуватиметься судом у разі виникнення спору щодо зовнішньоекономічного контракту, належить до його обов’язкових умов (п. 1.12 Положення № 201).

У ситуації, коли в зовнішньоекономічному договорі немає застереження щодо застосовуваного до договору права, діятимуть такі правила:

– якщо діє міжнародний договір, укладений між державами сторін контракту, застосовуватимуться його норми (ч. 1 ст. 3 Закону № 2709);

– якщо такого договору немає, застосовуватиметься право країни наймодавця-нерезидента (пп. 5 ч. 1 ст. 44 Закону № 2709).

Згідно з ч. 3 ст. 31 Закону № 2709 зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається у формі, передбаченій законом, незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено міжнародним договором України.

За нормами ст. 6 Закону № 959 зовнішньоекономічний договір (контракт) укладає суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності або його представник у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. У разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги.

У разі отримання майна від нерезидента може йтися про імпорт, а не про експорт послуг. До того ж за цивільним українським законодавством договори оренди не належать до послуг і регламентуються окремою главою 58 “Найм (оренда)” ЦКУ. Хоча для цілей податкового обліку оренда підпадає під поняття послуг (пп. 14.1.185, пп. 14.1.203 ПКУ).

Ураховуючи викладене, є сенс усе ж таки укласти окремий договір оренди в письмовій або електронній формі. Такий документ необхідно буде подати до уповноваженого банку, який відповідно до п. 4.2 Інструкції № 136 зобов’язаний у разі перерахування резидентом коштів на користь нерезидента вимагати (залежно від виду операції) копії договору з нерезидентом, актів, рахунків (інвойсів) або інших документів, що підтверджують здійснення експорту (імпорту) продукції, експорту робіт, транспортних, страхових послуг, імпорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності, інших немайнових прав, призначених для продажу (оплатної передачі), та інших документів, необхідних банку для здійснення контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними операціям його клієнтів.

Особливості укладення договорів у зовнішньоекономічній діяльності регламентуються Положенням № 201. При цьому необхідно мати на увазі Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів), установлені постановою Кабміну та НБУ від 21.06.95 р. № 444.

Крім договору, факт отримання послуги слід підтвердити первинним документом. Зазвичай для цих цілей використовують акт надання послуг. А втім, щодо договорів оренди підтвердним документом може бути й рахунок-фактура в разі його оплати (див. листи Мінфіну від 16.02.2017 р. № 31-11410-06-5/4339, від 22.08.2017 р. № 35210-07/23-3364/2658). Водночас такий документ повинен містити всі реквізити первинного документа, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону № 996.

Крім того, бажано оформити факт отримання майна в оренду окремим документом – актом його приймання-передачі.

Валютне регулювання

Розрахунки через уповноважені банки

Відповідно до ст. 7 Декрету № 15-93 розрахунки в межах торговельного обороту здійснюються тільки через уповноважені банки в порядку, установленому НБУ.

Нацбанк, коментуючи цю норму, раніше зараховував до торговельних операцій усі операції експорту (імпорту) товарів, до яких згідно зі ст. 1 Закону № 959 належить будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права (див. листи НБУ від 30.06.2009 р. № 25-115/1081-12427, від 11.06.2010 р. № 25-113/1295-9891). Аргументуючи цю позицію, Нацбанк посилався на норми п. 1.3 нині скасованого Положення № 484. Однак і зараз із п. 3 Постанови № 209 випливає, що під торговельними операціями розуміють розрахунки за експорт/імпорт товарів.

Виходячи з цієї позиції, розрахунки в межах договорів оренди (лізингу) також потрапляють під дію зазначеної норми зі ст. 7 Декрету № 15-93.

Їх краще дотримуватися, оскільки за порушення цих правил можуть застосувати штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися під час розрахунків, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких розрахунків (абз. 6 п. 2 ст. 16 Декрету № 15-93).

Строки проведення розрахунків

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, у разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку (ст. 2 Закону № 185).

Тим часом зазначені обмеження поширюються тільки на експортно-імпортні операції, тобто на поточні торговельні операції в іноземній валюті (п. 10 розд. I Положення № 281). Водночас операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за лізингом, належать до валютних операцій, пов’язаних із рухом капіталу (п. 12 розд. I Положення № 281). А валютні операції, пов’язані з рухом капіталу, можуть проводитися без обмеження їх вказаними строками, що підтверджують і податківці (див. роз’яснення з розділу 114.02 модуля БАЗА ПОДАТКОВИХ ЗНАНЬ).

Оренда рухомого майна: митний режим

Під час оренди рухомого майна в нерезидента майно зазвичай увозить орендар на митну територію України. Вибір режиму ввезення майна, зокрема й на умовах договору оперативного лізингу (оренди), здійснює декларант (ч. 1 ст. 71 МКУ). Зокрема, він може вибрати один із таких варіантів.

Варіант 1

Режим тимчасового ввезення – це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання (ч. 1 ст. 103 МКУ).

Цей режим має обмеження за строками. Згідно з ч. 1 ст. 108 МКУ строк тимчасового ввезення товарів установлює орган доходів і зборів у кожному конкретному випадку, але не повинен перевищувати трьох років з дати поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення.

Тимчасове ввезення вигідне орендареві, оскільки передбачає умовне повне або часткове звільнення від митних платежів.

Повне умовне звільнення від оподаткування митними платежами застосовують лише до такого майна (ч. 1 ст. 105 МКУ):

1) товарів, транспортних засобів комерційного призначення, зазначених у ст. 189 МКУ і в Додатках B.1 – B.9, C, D до Конвенції про тимчасове ввезення від 26.06.90 р., на умовах, визначених цими Додатками;

2) повітряних судів, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу.

Часткове умовне звільнення від оподаткування митними платежами застосовують до товарів (за винятком підакцизних) (ч. 1 ст. 106 МКУ):

1) не зазначених у ст. ст. 105 та 189 МКУ, а також у Додатках B.1 – B.9, C, D до Конвенції про тимчасове ввезення від 26.06.90 р.;

2) що не відповідають вимогам зазначених Додатків.

У цьому разі за кожний повний або неповний календарний місяць заявленого строку перебування майна на митній території України сплачують 3 % суми митних платежів, яка підлягала б сплаті у разі випуску цих товарів у вільний обіг в Україні, розрахованої на дату поміщення їх у митний режим тимчасового ввезення (ч. 2 ст. 106 МКУ).

Загальна сума митних платежів, яку сплачують у межах умовного часткового звільнення, не може перевищувати суму, що підлягає сплаті в разі випуску цих товарів у вільний обіг (ч. 5 ст. 106 МКУ).

У загальному випадку майно, задеклароване в режимі тимчасового ввезення, вивозиться в режимі реекспорту (п. 2 ч. 1 ст. 86, ч. 1 ст. 112 МКУ).

Реекспорт – це митний режим, відповідно до якого товари, що були раніше ввезені на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивозяться за межі митної території України без сплати вивізного мита та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ч. 1 ст. 85 МКУ).

Операції з вивезення товарів у митному режимі реекспорту звільняються від оподаткування ПДВ (п. 206.5 ПКУ).

Тим часом на практиці трапляються ситуації, коли майно через певні обставини не може бути оформлено в режимі тимчасового ввезення. Наприклад, строк договору оренди перевищує 3 роки або після закінчення договору майно не вивозитиметься за межі України. У таких випадках ввезене майно оформляють у режимі імпорту.

Варіант 2

Режим імпорту – це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, установлених законами України, та виконання всіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України (ч. 1 ст. 74 МКУ). Під час ввезення майна в цьому режимі на загальних підставах сплачують ввізний ПДВ і мито.

Після закінчення дії договору оренди вивезення такого майна здійснюють у режимі експорту – митного режиму, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов’язань щодо їх зворотного ввезення (ч. 1 ст. 82 МКУ).

Операції з вивезення майна за межі митної території України в митному режимі експорту оподатковуються ПДВ за нульовою ставкою (абз. “а” пп. 195.1.1, п. 206.4 ПКУ).

Отже, від обраного варіанта митного режиму залежить оподаткування операцій. Ці питання докладно розглянуто у статтях “Оренда нерухомого майна у нерезидента: податковий і бухгалтерський облік”, “Оренда рухомого майна в нерезидента: особливості податкового й бухгалтерського обліку”.

Влада Карпова, к. е. н., експерт, ЛІГА:ЗАКОН

1. ЦКУ– Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
2. ПКУ– Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
3. МКУ– Митний кодекс України від 13.03.2012 р. № 4495-VI.
4. Закон № 185– Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.94 р. № 185/94-ВР.
5. Закон № 959– Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.91 р. № 959-XII.
6. Закон № 996– Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. № 996-XIV.
7. Закон № 2709– Закон України “Про міжнародне приватне право” від 23.06.2005 р. № 2709-IV.
8. Декрет № 15-93– Декрет Кабміну “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93 р. № 15-93.
9. Постанова № 209– постанова Правління НБУ “Про врегулювання питань щодо використання гривні в розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту” від 28.05.2012 р. № 209.
10. Положення № 281– Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затверджене постановою Правління НБУ від 10.08.2005 р. № 281.
11. Положення № 201– Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Мінекономіки від 06.09.2001 р. № 201.
12. Положення № 484– Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. № 484 (втратило чинність згідно з постановою Правління НБУ від 28.05.2012 р. № 209).
13. Інструкція № 136– Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затверджена постановою Правління НБУ від 24.03.99 р. № 136.