Якщо спрощено – це механізм рефінансування активів через випуск та розміщення цінних паперів. Зазвичай відбувається трансформація активів, що мають низьку ліквідність або не підлягають вільному обігу, в цінні папери.

Перший випадок проведення сек’юритизації (у форматі, який знайомий нам сьогодні) відбувся ще у 1970 році в США. У цей час підростало покоління американців, які народилися в період післявоєнного “бебі-буму” та потребували власне житло.

У більшості випадків придбання житла відбувалося коштом іпотечних кредитів, виплати за якими стабільні й передбачувані. Тож Департамент житлового будування та урбаністики США випустив боргові цінні папери, виплати за якими забезпечувалися майбутніми надходженнями від іпотеки.

Таким чином, ініціатор випуску цінних паперів отримав капітал сьогодні, а інвестори цінних паперів – гарантовані виплати протягом років. У результаті було забезпечено стале житлове будівництво завдяки продажу цінних паперів, виплати за якими здійснювалися з надходжень за іпотечними платежами.

Широкого використання і вдосконалення процес сек’юритизації набув у США та Європі у 1980-ті роки: економіка зростала, суспільний оптимізм міцнішав, громадяни активно брали кредити, корпорації мали стабільний і зростальний прибуток, а інвестори вкладали гроші у довгострокові фінансові інструменти.

Це були ідеальні умови для розвитку фінансових ринків. Кредитори почали сек’юритизувати будь-які майбутні грошові потоки, які можна було хоч якось спрогнозувати, проте найбільш поширеним активом для сек’юритизації є портфель іпотечних кредитів.

За статистичними даними, обсяг розміщення структурованих цінних паперів у 2022 році становив 203 млрд євро в Європі та 2,5 трлн євро в США. Водночас загальна вартість розміщених цінних паперів, забезпечених іпотекою, становила 1,9 трлн євро. Це свідчить про те, що сек’юритизація є одним із найбільш ефективних і надійних механізмів залучення коштів, і насамперед для пожвавлення іпотечного кредитування.