В Україні вже майже 10 років широко застосовним є інструмент аграрних розписок, що визначають безумовні зобов’язання боржників, забезпечені майбутнім урожаєм сільськогосподарської продукції.
Утім до останнього часу серед юристів точилися дискусії щодо розподілу обов’язку доказування приналежності сільськогосподарської продукції боржників до предмета застави, яким забезпечуються зобов’язання за аграрною розпискою.
Особливо загострювалася така дискусія у спробах кредиторів застосувати положення ч. 4 ст. 13 Закону № 5479 і задовольнити свої вимоги за рахунок майна осіб, що придбали сільськогосподарську продукцію в боржника, який не виконав зобов’язання за аграрною розпискою.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 5479 аграрна розписка встановлює забезпечення виконання зобов’язань боржника за аграрною розпискою заставою його майбутнього врожаю. Предметом такої застави може бути винятково майбутній урожай сільськогосподарської продукції.
Згідно із ч. 3 ст. 7 Закону № 5479 на день збору врожаю предметом застави стає відповідна кількість зібраної сільськогосподарської продукції. Обов’язок доведення походження зібраної сільськогосподарської продукції покладено на боржника за аграрною розпискою.
Суди першої та апеляційної інстанцій досить послідовно розглядали зазначену норму закону як таку, що регулює винятково взаємовідносини між боржниками та кредиторами за аграрними розписками – а у відносинах з особами, які набули сільськогосподарську продукцію від боржника, перекладали обов’язок доказування походження такої продукції на кредиторів.
Проте постановою від 01.12.2021 р. у справі № 914/2848/20 Вищий Господарський Суд Верховного Суду виклав правову позицію, якою встановлено неправильність попередніх підходів та нову презумпцію.
<…>
Джерело: Інтерактивна бухгалтерія – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!
Щоб БЕЗКОШТОВНО отримати доступ до повного текста статті заповніть, будь ласка, заявку: