Ще у 2014 році склалася ситуація, за якої працівники чималої кількості підприємств Донецької і Луганської областей вимушені були працювати за межами офісів. Така робота стала чи не єдиним виходом практично для всіх сфер малого та середнього бізнесу і в період запровадження жорсткого карантину в країні. Однак тривалий час така форма організації праці не була узаконеною. Наразі дистанційну роботу легалізували, і вона набуває все більшого поширення не тільки у критичних ситуаціях. До речі, про відмінності та схожості між дистанційною і надомною роботою ми розповіли у «Податки & бухоблік», 2021, № 79, с. 21. Зараз же більш детально розберемося зі всіма нюансами і правилами запровадження дистанційної роботи.
Поняття та ознаки
Визначає поняття дистанційної роботи та особливості її запровадження ст. 602 КЗпП. Дистанційна робота — це форма організації праці, за якої робота виконується:
1) поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, у будь-якому місці за вибором працівника;
2) з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
Дистанційна робота — це, як правило, інтелектуальна праця, не пов’язана з фізичною, ручною роботою. Працювати дистанційно можуть, зокрема, ІТ-фахівці, спеціалісти з маркетингу, реклами, дизайну, економісти, бухгалтери, оператори кол-центру тощо.
Зауважимо, що дистанційну роботу часто називають віддаленою. Проте так робити не варто. Поняття «віддалена робота» у КЗпП відсутнє.
<…>
Джерело: Податки та бухгалтерський облік – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!
Щоб отримати доступ до повного тексту статті заповніть, будь ласка, заявку для оформлення передплати: