Основні засади благодійної діяльності в Україні регламентуються Законом України від 05 липня 2012 року № 5073-VI «Про благодійну діяльність та благодійні організації» (далі – Закон № 5073).
Пунктом 2 частини першої ст. 1 Закону № 5073 визначено, що благодійна діяльність – добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених Законом № 5073 цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара.
Згідно з п. 1 частини першої ст. 1 Закону № 5073 бенефіціар благодійної допомоги – набувач благодійної допомоги (фізична особа, неприбуткова організація або територіальна громада), що одержує допомогу від одного чи кількох благодійників для досягнення цілей, визначених Законом № 5073.
Бенефіціарами благодійних організацій можуть бути також будь-які юридичні особи, що одержують допомогу для досягнення цілей, визначених Законом № 5073.
Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПКУ юридична особа може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 «Спрощена система оподаткування обліку та звітності» розд. ХIV ПКУ <…>
Пунктом 291.5 ст. 291 ПКУ визначено обмеження, відповідно яким суб’єкти господарювання не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої групи, зокрема, перелік видів діяльності, здійснення яких не дає права на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.
Враховуючи зазначене, оскільки п. 291.5 ст. 291 ПКУ не встановлено заборони здійснювати благодійну діяльність, (у тому числі надавати безповоротну допомогу військовим) юридичні особи – платники єдиного податку третьої групи можуть здійснювати благодійну діяльність. Крім цього, зазначаємо, що відповідно до п. 1 частини першої ст. 1 Закону № 5073 юридичні особи можуть виступати отримувачами благодійної допомоги у разі досягнення цілей, передбачених Законом № 5073.
Джерело: “Я – Бухгалтер”
