(коментар до постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.06.2017 р. у справі № П/811/820/17)

Суть позову. На підприємстві, основним видом діяльності якого є діяльність приватних охоронних служб, було проведено позапланову перевірку інспектором праці, за наслідками якої складено акт. Підставою для перевірки послугувало звернення відділу поліції ГУНП в області, у якому зазначалося, що на підприємстві є директор, однак за даними Пенсійного фонду він не нараховував собі зарплату.

Перевіркою було встановлено, що також не ведуться табелі обліку робочого часу. З актом перевірки представник позивача ознайомився та зазначив, що з ним не згоден, оскільки засновник є директором  цього підприємства, тому зарплата йому не нараховувалося, табель обліку робочого часу не вівся.

Однак інспектором праці згідно з актом перевірки складено постанову про накладення штрафу в розмірі 3200 грн за порушення ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці) у частині незабезпечення достовірного обліку виконуваної працівником роботи.

Підприємство не погодилося з висуненою постановою Держпраці, а свої позовні вимоги обґрунтувало тим, що оскаржене рішення прийняте за відсутності факту порушення вимог трудового законодавства, оскільки директор у встановленому порядку надав особисту згоду виконувати свої обов’язки на безоплатній основі (без нарахування та виплати заробітної плати), оскільки є засновником цього підприємства та директором в одній особі.

Позиція суду. Підприємству  було відмовлено в задоволенні його адміністративного позову. Адже суд доходить висновку, що в матеріалах справи достатньо доказів, які підтверджують порушення трудового законодавства.

Судом установлено, що статут підприємства не містить спосіб винагороди засновнику, який виконує функції директора, за таку діяльність. Відповідно до наказу, особа виконує функції директора на безоплатній основі, без нарахування та виплати зарплати.

Особа приступила до виконання обов’язків директора та ведення бухобліку за сумісництвом. Зважаючи на те що на підприємстві немає інших найманих працівників, саме директор повинен у т.ч. вести облік робочого часу, із заповненням Табеля обліку використання робочого часу, і нараховувати й отримувати зарплату відповідно до відпрацьованого часу. Табель обліку використання робочого часу на підприємстві не вівся, про що директором особисто зазначено в поясненнях до акта. Однак згідно із ч. 2 ст. 30 Закону про оплату праці роботодавець зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи й бухгалтерський облік витрат на оплату праці в установленому порядку.

Своєю чергою, керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу й інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства (ч. 3 ст. 65 ГКУ).

Коментар редакції. Коментоване рішення суду лише підкреслює обов’язок роботодавця вести Табель обліку робочого часу, якщо є наймані працівники, навіть якщо він один і є директором підприємства.

Ці обов’язки покладаються на роботодавця ч. 3 ст. 30 Закону про оплату праці та полягають у забезпеченні достовірного обліку виконуваної працівником роботи.

Роботодавцем є власник підприємства (установи, організації) незалежно від форми власності й виду діяльності чи вповноважений ним орган або фізособа, яка згідно із законодавством використовує найману працю (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 р. № 4312-VI).

Беручи до уваги те що на підприємстві призначено директора, саме він і виступає в ролі роботодавця, а отже, має виконувати обов’язки, покладені на нього трудовим законодавство, зокрема й у частині обліку й оплати виконаної роботи найманих працівників.

Як убачається із судового рішення, особа перебувала на посаді директора, а отже, була найманим працівником. Водночас той факт, що ця особа одночасно є й засновником підприємства, не означає, що йому як найманому працівнику можна не виплачувати зарплату, тож і не обліковувати час його роботи.

У разі найму за трудовим договором працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець має виплачувати працівникові зарплату (ч. 1 ст. 21 КЗпП).

Таким чином, за наявності найманих працівників, незалежно від того, один він чи декілька десятків, роботодавець має забезпечити облік використаного робочого часу, на підставі якого проводити оплату праці. Для цього, відповідно, ведеться табель обліку робочого часу.

Невиконання ч. 2 ст. 30 Закону про оплату праці розцінюється як порушення інших вимог трудового законодавства, що тягне за собою накладання штрафу в розмірі мінімальної зарплати (абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП).

Микола КИРИЛЬЧУК,

бухгалтер-експерт
газети «Інтерактивна бухгалтерія»

Джерело: Інтерактивна бухгалтерія – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!