На адресу Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці звернулося підприємство стосовно дотримання вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП, щодо збереження місця роботи та посади за мобілізованим працівником, у зв’язку із надходженням до роботодавця інформації про те, що увільнений працівник самовільно залишив військову частину.

Статтею 119 КЗпП визначено, що гарантії, передбачені ч. 2 і 3 цієї статті, не поширюються на осіб, які визнані винними у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військових кримінальних правопорушень) під час особливого періоду і вирок стосовно яких набрав законної сили.

Частинами 1 та 3 ст. 3 КК України визначено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить цей Кодекс, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципахі нормах міжнародного права. Кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінальноправові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відтак, до моменту вироку суду, який набрав законної сили, в роботодавця відсутні правові підстави не дотримуватися вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП по відношенню до такого працівника.

Джерело: “Я – Бухгалтер”