Повсякчас поняття “оренди” та “лізингу” у госпдіяльності більшість із нас схильні ототожнювати. І хоча обидва вони пов’язані з переданням майна особи в користування іншій особі, проте все ж мають низку відмінностей.
Розпочнімо з того, що таке лізинг, визначення якого законодавець надав у декількох варіантах.
Під лізингом мають на увазі господарську діяльність, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування лізингоодержувачу на визначений строк майна, що належить лізингодавцю чи набувається ним у власність за дорученням або погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів (ч. 1 ст. 292 ГКУ).
Отже, шляхом лізингу можна забезпечити передання майна від сторони-постачальника, який бажає отримати повний платіж одноразово, стороні-отримувачу (лізингоотримувачу), що, навпаки, зацікавлена не в придбанні, а в оренді, із залученням третьої сторони – інвестора (лізингодавця), яка за повну вартість придбаває майно.
На замітку!
Лізинг буває фінансовий та оперативний (ч. 2 ст. 292 ГКУ). Правові й економічні засади фінансового лізингу врегульовано Законом № 1201.
Від звичайного договору оренди лізинг вирізняється низкою ознак та особливостей, і саме останні дають змогу провести чітку межу між лізингом і договором оренди.
По-перше, предметом договору лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, яке відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 807 ЦКУ).
По-друге, майно, яке передають у лізинг, є власністю лізингодавця, навіть якщо воно придбане з метою його подальшої реалізації. Таку вимогу не висувають до сторони-орендодавця – ним може бути також особа, уповноважена на укладення договору оренди (ч. 2 ст. 761 ЦКУ).
<…>
Джерело: Інтерактивна бухгалтерія – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!
Щоб БЕЗКОШТОВНО отримати доступ до повного текста статті заповніть, будь ласка, заявку: