З березня 2024 року бухгалтерам доведеться не лише опановувати облік нових цифрових відносин за договорами про «надання цифрових послуг» або «використання цифрового контенту», а й чекати нових перевірок від Держпродспоживслужби.

Нещодавно ВРУ прийняла два закони:

1) Закон №3320 (чинний з 03.09.2023, див. «ДК» №39/2023), яким до об’єктів цивільних прав, крім, зокрема, речей, грошей, ЦП, майнових прав, результатів інтелектуальної діяльності та інформації, додали цифрові речі. А у новій ст. 179-1 ЦКУ навели визначення цифрової речі — нею є благо, що створюється та існує виключно у цифровому середовищі та має майнову цінність. Цифровою річчю є віртуальні активи, цифровий контент та інші блага, щодо яких застосовуються положення частини першої цієї статті;

2) Закон №3321 (набере чинності з 02.03.2024, див. «ДК» №39/2023), яким врегульовано особливості правового режиму цифрових речей та відносини між виконавцем і споживачем щодо надання цифрового контенту та/або цифрової послуги.

Крім того, Законом №3321 надається визначення нових термінів, зокрема:

— цифрова послуга — послуга, що надає можливість споживачу створювати, обробляти, зберігати та поширювати дані у цифровій формі або отримувати доступ до таких даних, а також здійснювати будь-які інші дії з даними у цифровій формі, що були створені чи завантажені споживачем або іншими користувачами такої послуги.

До цифрових послуг належать, зокрема, такі, що дають змогу створювати, обробляти, отримувати доступ або зберігати дані в цифровій формі, включаючи хостинг файлів, обробку текстів або гри, які пропонуються в середовищі хмарних обчислень і соціальних мережах;

— цифровий контент — дані, які створюються і надаються в цифровій формі. До цифрового контенту належать, зокрема, комп’ютерні програми, застосунки, відеофайли, аудіофайли, музичні файли, цифрові ігри та електронні книги.

Причому надання цифрових послуг або цифрового контенту є предметом окремого договору, сторонами якого є виконавець та споживач.

Отже, за таким окремим договором, укладеним зі споживачем, виконавець (фізична або юридична особа незалежно від форми власності; найімовірніше, тут маються на увазі як звичайні фізособи, так і ФОПи. — Авт.) надає або зобов’язується надати споживачу цифровий контент та/або цифрову послугу (самостійно або через іншу особу, що діє від її імені або за її дорученням) у межах підприємницької діяльності, що здійснюється такою особою.

Що каже Мінцифри

Закон [№3320] вводить до Цивільного кодексу новий термін — «цифрова річ». Це предмет цифрового середовища, який перебуває в обороті лише в цифровій формі. Наприклад, українці матимуть змогу позичати одне одному біткоїн або іншу криптовалюту з нотаріальним посвідченням цієї угоди. У разі порушення умов угоди громадяни зможуть звернутися до суду по захист прав.

Закон [№3321] описує особливості обігу цифрового контенту як різновиду цифрової речі, а також специфіку надання цифрових послуг. Споживачі цифрових послуг так само отримають нові можливості судового захисту у відносинах із надавачами послуг та матимуть змогу ефективніше обстоювати права в разі отримання послуг неналежної якості, а ринок зможе бути цивілізованішим, а отже, й ефективнішим.