Починаючи з 01.01.2021 р. згідно з п.п. 133.2.2 ПКУ платниками податку на прибуток визначаються нерезиденти, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво та/або отримують доходи із джерелом походження з України, та інші нерезиденти, на яких покладено обов’язок сплачувати податок у порядку, встановленому розд. ІІІ ПКУ.
При цьому, постійні представництва нерезидентів, які були зареєстровані платниками податків (у тому числі податку на прибуток підприємств) у періодах до 01.01.2021 р., залишаються платниками таких податків відповідно до вимог ПКУ до реєстрації як платники податків (у тому числі податку на прибуток підприємств) відповідних нерезидентів (п. 60 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).
Законом України від 17.12.2020 р. № 1117-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збору даних та інформації, необхідних для декларування окремих об’єктів оподаткування» до 31.12.2020 р. включно передбачено визначення як платників податку на прибуток підприємств у п.п. 133.2.2 ПКУ постійних представництв нерезидентів, які отримують доходи з джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, а не самих нерезидентів.
З урахуванням зазначеного, постійні представництва нерезидентів перебувають на обліку як платники податку на прибуток підприємств до реєстрації як платників цього податку відповідних нерезидентів.
Нерезиденти, постійні представництва яких перебувають на обліку як платники податку на прибуток підприємств, зобов’язані протягом трьох місяців (з 01.01.2021 р. до 31.03.2021 р.) подати до контролюючих органів документи для взяття таких нерезидентів на облік як платників цього податку у порядку, встановленому п. 64.5 ПКУ.
Після взяття на облік іноземної компанії як платника податку на прибуток, її постійне представництво знімається з обліку як платник податку на прибуток.
Порядок взяття на облік та реєстрації нерезидентів у контролюючих органах регламентується нормами Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Мінфіну від 09.12.2011 р. № 1588 (далі – Порядок № 1588).
Згідно з п. 36.1 ПКУ податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені ПКУ.
Загальні вимоги щодо складання податкової звітності визначено ст. 48 ПКУ, згідно з якою податкова декларація повинна містити обов’язкові реквізити, передбачені пп. 48.3 та 48.4 ПКУ.
Перелік та особливості оподаткування доходів нерезидента із джерелом їх походження з України визначені п. 141.4 ПКУ.
Відповідно до п.п. 134.1.1 ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.
Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац 1 п. 44.2 ПКУ).
Організація та ведення бухгалтерського обліку в Україні визначається Законом України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996).
Закон № 996 поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність (частина 1 ст. 2 Закону № 996).
Зокрема, фінансова звітність, що складається та подається відповідно до п. 46.2 ПКУ, платниками податку на прибуток, є додатком до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Мінфіну від 20.10.2015 р. № 897 (далі – Декларація), та її невід’ємною частиною.
Нерезидент, який поставлений на облік в якості платника податку на прибуток підприємств за місцезнаходженням свого постійного представництва є правонаступником щодо всіх податкових активів і зобов’язань такого постійного представництва, в тому числі тих, які виникли в податкових періодах у яких на обліку в якості платника податку перебував відокремлений підрозділ нерезидента як постійне представництво.
Такий нерезидент з моменту постановки на облік в якості платника податку на прибуток підприємств за місцезнаходженням свого постійного представництва несе відповідальність за правильність обчислення, повноту та своєчасність сплати грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств цього постійного представництва, в тому числі за періоди у яких на обліку в якості платника податку перебувало постійне представництво.
Подання податкової звітності з податку на прибуток підприємств починається з періоду в якому відбулась реєстрація нерезидента платником податку на прибуток підприємств.
Враховуючи зазначене, починаючи зі звітних періодів 2021 року обов’язок щодо ведення бухгалтерського обліку та визначення фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку) у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, обрахунку об’єкта оподаткування податком на прибуток, утримання податку з доходів із джерелом їх походження з України, подання Декларації (у т. ч. фінансової звітності) покладається на нерезидента як платника податку на прибуток, який здійснює діяльність на території України через своє постійне представництво, та/або отримує доходи із джерелом походження з України.
Положення ст. 19 ПКУ передбачають, що справи, пов’язані зі сплатою податків платник податків веде особисто або через свого представника.
Особиста участь платника податків у податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах.
Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності.
Відповідно до п. 64.5 ПКУ та п. 4.4 розд. IV Порядку № 1588 для взяття на облік нерезидента (іноземної компанії, організації) подається до контролюючого органу заява за формою № 1-ОПН та документ, яким підтверджуються повноваження представника нерезидента. Якщо такий документ виданий в країні реєстрації нерезидента, він повинен бути легалізований в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та супроводжуватися нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.
Водночас, крім ПКУ питання представництва врегульоване нормами Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі – ЦКУ).
Згідно зі ст. 237 ЦКУ представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами) (ст. 244 ЦКУ).
Таким чином, нерезидент може наділити повноваженнями по сплаті податку на прибуток підприємств та поданню Декларації (у т. ч. фінансової звітності) відповідальну особу акредитованого (зареєстрованого, легалізованого) відокремленого підрозділу за умови, що така особа є представником платника податку із підтвердженням відповідних повноважень.
Форми фінансової звітності, які повинні подаватися підприємствами, що складають фінансову звітність за національними стандартами, наведені у додатку № 1 до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Мінфіну від 07.02.2013 р. № 73.
Зокрема, для підприємств, що відповідають критеріям малого підприємства, встановленим ст. 2 Закону № 996, передбачено можливість складання спрощеної фінансової звітності відповідно до норм Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Спрощена фінансова звітність», затвердженого наказом Мінфіну від 25.02.2000 р. № 39 (у редакції наказу Мінфіну від 24.01.2011 р. № 25).
Що стосується застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов’язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством), то доцільність їх застосування підприємством визначається самостійно (абзац 7 ч. 5 ст. 8 Закону № 996).
Водночас зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина 2 ст. 6 Закону № 996).
Тому, з питання відображення у бухгалтерському обліку показників діяльності нерезидента на території України (у т. ч. отриманих доходів із джерелом походження з України) та складання відповідної фінансової звітності доцільно звернутись до Мінфіну.
Джерело: Бухгалтер 911 – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!
