Строковий трудовий договір укладають у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк (ст. 23 КЗпП). Строковість трудового договору визначається характером роботи, умовами її виконання, інтересами працівника тощо.
Звільнення працівника, якого прийнято на умовах строкового договору, можливе як у зв’язку із закінченням строку дії цього договору, так і дострокового з ініціативи працівника (ст. 39 КЗпП). Далі – докладніше про особливості й порядок звільнення за таким договором.

Закінчення строку дії договору

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП закінчення строку є підставою для припинення трудового договору. У такому разі працівник підлягає звільненню за наказом власника без заяви самого працівника, адже, підписуючи строковий договір, працівник уже погодився з тим, що його буде звільнено в останній день дії трудового договору, тобто додатково підтверджувати своє рішення про звільнення працівнику не потрібно. Роботодавець також не зобов’язаний попереджати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

Водночас наказ про звільнення працівника має бути обов’язково виданий роботодавцем, у якому повинно бути вказано дату звільнення. Дата видання наказу може бути як останнім днем дії строкового договору, так і раніше.

Наказ можна видати за типовою формою № П-4, затвердженою наказом Держкомстату України 05.12.2008 р. № 489, або ж у довільній формі: