Економічна ситуація в Україні далека від ідеалу, зокрема і через зростання інфляції. Один із варіантів вирішення “інфляційної” проблеми для контрагентів за внутрішньоукраїнськими операціями ґрунтується на тому, що встановлена в договорі “гривнева” ціна прив’язується до валютного еквівалента. Однак цей спосіб вираження ціни має підводне каміння, про яке й розповімо у статті.

У чому проблема?

Проблема з вираженням ціни у внутрішньоукраїнських договорах в іноземній валюті виникла у зв’язку з неузгодженістю нормативних актів. Розглянемо їх.

Ціна в інвалюті правомірна

Положення ч. 2 ст. 524 ЦКУ передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦКУ).

Але при цьому грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦКУ).

Ціна в інвалюті неправомірна

Згідно з ч. 2 ст. 198 ГКУ грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті тільки у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Тобто ст. 198 ГКУ дає змогу виражати грошові зобов’язання в інвалюті тільки у випадках, коли суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в інвалюті відповідно до законодавства.

Інвалютні розрахунки між резидентами на території України заборонені (ст. 3 Декрету № 15-93). І виходить, що прив’язувати ціну до курсу інвалюти у внутрішньоукраїнських договорах згідно зі ст. 198 ГКУ не можна.

Аналогічні норми містить і ч. 2 ст. 189 ХКУ, відповідно до якої ціна в договорі зазначається у гривнях, а в іноземній валюті виражаються ціни в зовнішньоекономічних договорах за згодою сторін.

Крім того, згідно з положенням ч. 2 ст. 10 Закону № 5007:

Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Незрозумілий у цей момент також і статус Постанови № 1998. У ній передбачено, що “формування, встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці”. Витрати в доларовому еквіваленті під час формування внутрішньоукраїнських цін у цьому документі дозволено враховувати тільки в частині імпортної складової ціни.

Постанову № 1998 було прийнято в період дії ЦКУ від 18.07.63 р., ст. 169 якого тоді встановлювала, що вираження і оплата грошових зобов’язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР.

Правомірність її застосування в цей момент викликає сумніви, трапляються судові рішення, у яких ідеться про те, що Постанова № 1998 суперечить Конституції та ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦКУ (див., наприклад, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 р. у справі № 904/7770/14).

Позиція офіційних органів

Офіційні органи останнім часом чітко не виражають свою позицію щодо правомірності встановлення в договорі ціни в іноземній валюті.

Податківці утримуються від відповіді на це питання й рекомендують звертатися за роз’ясненнями до Мінекономрозвитку і торгівлі України (див. роз’яснення з розділу 114.10 модуля БАЗА ПОДАТКОВИХ ЗНАНЬ).

Спрямувала за роз’ясненнями до цього відомства й Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва в листі від 22.08.2014 р. № 6837.

А Мінекономрозвитку і торгівлі України свого часу віддало перевагу фіскальному підходу. Так, у листі цього органу від 02.09.2014 р. № 3723-08/30327-07 було зроблено висновок про те, що внутрішньодержавний обмін товарами (послугами) має здійснюватись за цінами (тарифами), установленими у валюті України із перерахуванням імпортної складової частини ціни (тарифу) у національну грошову одиницю.

У листі від 29.05.2014 р. № 2413-01/17340-02 Мінекономрозвитку і торгівлі України пояснило свою фіскальну позицію тим, що за умови встановлення тарифів у валюті України та коливання курсу їх рівень, перерахований в іноземну валюту, постійно змінюватиметься, що може негативно позначитись на обсягах експорту транспортних послуг та зовнішньоекономічних зв’язках.

Було віддано перевагу Постанові № 1998 й у листі Держінспекції з контролю за цінами від 03.12.2009 р. № 200/7-6/6148.

Мін’юст у листі від 13.08.2014 р. № Ч-13744/8.2 надав невиразну відповідь із цитуванням законодавчих норм. А загальний тон листа, найімовірніше, наштовхує на сенс про неправомірність подібних дій.

Тим часом раніше офіційні органи були сміливішими й визнавали правомірним установлення ціни в договорі в іноземній валюті (див. листи Мінекономіки від 19.12.2006 р. № 89-24/103, від 20.10.2009 р. № 3804-25/544, Держкомпідприємництва від 21.12.2007 р. № 9563, Мін’юсту від 12.03.2007 р. № 20-5-132, ДПАУ від 11.03.2005 р. № 2045/6/23-5315).

Отже, у цей момент офіційні органи підтримують обережний підхід і не підтверджують можливості вираження ціни в еквіваленті іноземної валюти за внутрішньоукраїнськими договорами.

Можливі ризики

Чим же може загрожувати в разі несприятливого збігу обставин таке інвалютне “порушення”? Відразу зазначимо, що штрафних санкцій за це порушення контролюючі органи застосувати не можуть. Це пов’язано з тим, що згідно зі ст. 20 Закону № 5007контролюючі органи накладають штрафи тільки за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Тим часом існує ризик того, що контрагент відмовиться виконувати свої зобов’язання за договором, уважаючи умову про встановлення “інвалютної” ціни недійсною (нікчемною). А судова практика свідчить про те, що такі випадки аж ніяк не поодинокі.

Причому не рятують постачальників від недобросовісних контрагентів і різні хитрощі в установленні формули розрахунку ціни. Зокрема, траплялися випадки, коли контрагенти оспорювали такі способи визначення ціни в еквіваленті іноземної валюти.

1. За формулою:

Х2 = (Y2 / Y1) х Х1,

де Х1 – вартість товару в національній валюті України на дату першого платежу за договором або поставки товару (залежно від того, яка подія відбувається першою);

Y1 – міжбанківський курс придбання долара США до національної валюти України, який визначається як середній на міжбанківському валютному ринку на дату першого платежу за договором або поставки товару (залежно від того, яка подія відбувається першою) з урахуванням комісії банків на обслуговування платежів у розмірі 0,3 %;

Y2 – міжбанківський курс долара США до національної валюти України, який визначається як середній на міжбанківському валютному ринку в день, що передує дню фактичних розрахунків за цим договором, з урахуванням комісії банків на обслуговування платежів у розмірі 0,3 %;

Х2 – кінцева вартість товару в національній валюті України до сплати.

Розгляд таких справ наведено в постановах Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 р. у справі № 904/8369/14, від 22.01.2015 р. у справі № 904/7770/14, від 18.02.2015 р. у справі № 904/7753/14.

У них суд відмовив позивачеві в задоволенні позовних вимог у частині визнання неправомірним стягнення курсової різниці за договорами, у яких ціну було встановлено за такою формулою.

2. За формулою:

С = А1 / А2 х В,

де С – сума, належна до сплати;

В – ціна товару на момент підписання доповнення до договору;

А1 – курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу доларів США до гривні на день перерахування коштів;

А2 – курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу доларів США до гривні на день підписання відповідного доповнення до договору.

Розгляд справ щодо встановлення ціни за такою формулою наведено в постановах Одеського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 р. у справі № 915/234/15, від 16.06.2015 р. у справі № 915/233/15.

У них суд відмовив позивачеві у визнанні недійсним договору постачання на підставі неправомірного розрахунку ціни на товар за зазначеною формулою.

3. Щодо перерахунку “імпортної” складової. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2017 р. у справі № 910/12587/16відмовлено позивачеві в задоволенні вимог про визнання додаткової угоди укладеною та зміни умов договору за таких обставин.

У договорі було передбачено, що в разі збільшення офіційного курсу гривні до євро більш ніж ± 5 % щодо офіційного курсу НБУ на момент укладення договору ціна продукції в частині імпортної складової підлягає перегляду шляхом укладення додаткової угоди на підставі звернення зацікавленої сторони.

Сторона звернулася з пропозицією збільшити суму договору у зв’язку з подорожчанням вартості імпортної складової продукції в результаті зростання курсу іноземної валюти й додала Специфікацію зі збільшеними цінами на продукцію.

Відповідач у відповідь надіслав позивачеві листа, у якому просив позивача надати митні декларації й інвойси, що свідчать про походження й вартість комплектуючих продукції за договором. Позивач їх надати не зміг, оскільки він закуповував імпортні складові на території України.

Під час вирішення цього спору суд послався на лист Мінекономіки від 13.06.2000 р. № 27-22/287, у якому було дано роз’яснення, що імпортною складовою ціни вважається вартість використаних у виробництві сировини, матеріалів, запасних частин, тари тощо, оплата яких була здійснена у валюті країни-виробника, або в доларах США, або в третій валюті.

Оскільки в розглядуваному випадку позивач придбавав імпортні складові не за іноземну валюту, суд відмовив йому в задоволенні вимог до контрагента про визнання додаткової угоди укладеною.

4. У постанові ВГСУ від 14.11.2016 р. у справі № 908/1024/16було проаналізовано, мабуть, універсальний спосіб перерахунку ціни.

Зокрема, у договорі було передбачено, що ціна цієї пропозиції розрахована виходячи з відповідного курсу НБУ станом на ___ і дорівнює 1 євро = ___ грн. Якщо на день оплати курс НБУ (євро/гривня) зросте більш ніж на 3 % щодо курсу НБУ (євро/гривня) станом на цю дату, то відповідно до зміни курсу буде виставлено рахунок на доплату.

Постачальник перерахував ціну й указав її в Специфікаціях до договору. Водночас контрагент спробував визнати недійсним договір постачання в частині визначення ціни, зазначеної в Специфікаціях, на підставі порушення порядку встановлення ціни. Суд відмовив йому в задоволенні цих вимог.

Отже, можна назвати усталеною судову практику про визнання правомірним установлення ціни в еквіваленті інвалюті (за умови, що самі розрахунки проводяться в гривнях). Суди орієнтуються в цьому питанні на позитивні роз’яснення вищих судових інстанцій, надані, зокрема, у п. 8.1 постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14, п. 3 інформаційного листа ВГСУ від 24.11.2011 р. № 01-06/1642/2011.

А в п. 10 оглядового листа ВГСУ від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 було зроблено висновок про те, що “вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов’язаних із знеціненням валюти боргу”.

Однак слід бути готовим до того, що у разі “нечесності” контрагента доведеться витратити сили й кошти на судові позови. Тому іноді варто вдатися до інших способів перерахунку ціни.

Влада Карпова, к. е. н., експерт, ЛІГА:ЗАКОН

1. ЦКУ– Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
2. ГКУ– Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.
3. Закон № 5007– Закон України “Про ціни і ціноутворення” від 21.06.2012 р. № 5007-VI.
4. Декрет № 15-93– Декрет Кабміну “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93 р. № 15-93.
5. Постанова № 1998– постанова Кабміну “Про удосконалення порядку формування цін” від 18.12.98 р. № 1998.

Джерело: БУХГАЛТЕР&ЗАКОН – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!