До нас звертаються читачі, що не торгують пальним, але мають чималі автопарки, із запитаннями, як їм краще працювати, щоб не мати проблем із пальним акцизом і ліцензуванням?
Для відповіді викладемо схему, за якою працюють деякі госпсуб’єкти, споживаючи навіть більше 1 млн л (1000 м3) пального на рік для власних потреб.
«Техопис».
Суб’єкт «А» (юрособа або ФОП) має великий парк техніки, а суб’єкт «Б» має ємності для зберігання пального, забезпечені у тому числі і паливороздавальними колонками. Пальне закуповується «А» великими партіями, але при цьому постачальники доставляють і зливають пальне безпосередньо в ємності «Б». Ці ємності «А» в оренду не бере (!), він сплачує «Б» за послуги зі зберігання, приймання і відпуску пального. Відпуск пального «Б» здійснює щодня за відомостями (тощо) шляхом заправлення через свої паливороздавальні колонки транспортних засобів (ТЗ) «А».
При цьому «А» у себе пальне не зберігає і свої ТЗ сам не заправляє — інакше він би «заробив» від фіскалів «акцизний» склад і статус платника акцизу! Його ТЗ заправляються тільки у «Б», а також (за необхідності) — на АЗС інших суб’єктів.
Документи на постачання пального, що придбавалося «А» для власних потреб, рухаються таким чином: постачальники видаткові накладні на пальне виписують на «А»*, при цьому акцизні накладні (АН) ними оформляються і реєструються на «Б» (оскільки саме на його склад фізично передають пальне). Безумовно, ці моменти чітко прописуються в договорах на постачання пального з постачальниками, що укладаються «А».
* «А» одразу ж виписує «видаткові» на «Б» — як передачу пального на зберігання.
Важливі нюанси, що стосуються цієї схеми:
<…>
Джерело: Податки та бухгалтерський облік – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!
Щоб отримати доступ до повного тексту статті заповніть, будь ласка, заявку для оформлення передплати: