Собівартість готової продукції — не лише ключовий економічний показник ефективності виробництва, що дозволяє контролювати й оцінювати витрати підприємства. Це основа для достовірного визначення фінансового результату звітного періоду в бухгалтерському обліку. За своєю суттю вона є індивідуалізованим показником, який формується безпосередньо на підприємстві й відображає його витрати на виробництво, понесені в конкретних умовах господарювання.
Зі змістом й головними складниками собівартості наразі й ознайомимо наших читачів
Історична собівартість як основа оцінки
Нині одним із базових принципів, на яких формують фінансову звітність, складену згідно з П(С)БО, є принцип історичної (фактичної) собівартості. Він установлює пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання (п. 6 р. ІІІ НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»).
Що цікаво, бухгалтерська Директива Євросоюзу від 26.06.2013 р. № 2013/34/ЕС теж декларує загальний пріоритет оцінки статей за історичною вартістю (п. (і) ч. 1 ст. 6).
Загалом принципу історичної (фактичної) собівартості підпорядковується й вітчизняне П(С)БО 9 «Запаси». Відповідно до нього придбані (отримані) або вироблені запаси зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю. При цьому первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається згідно з П(С)БО 16 «Витрати» (п.п. 8, 10 П(С)БО 9).
Утім, в окремих випадках профільними П(С)БО передбачено й інші можливі бази для бухгалтерської оцінки активів. Наприклад, чиста вартість реалізації запасів для їх оцінки на дату балансу (п. п. 24–28 П(С)БО 9).
<…>
Джерело: Інтерактивна бухгалтерія – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!
Щоб БЕЗКОШТОВНО отримати доступ до повного текста статті заповніть, будь ласка, заявку: