Останні кілька тижнів юридичну спільноту лихоманить від звістки про звернення Ріната Ахметова до Європейського суду з прав людини з вимогою стягнути з російської федерації збитки, заподіяні внаслідок війни.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Конвенції ЄСПЛ може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту, згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, і впродовж чотирьох місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні.
Ба більше, пп. “g” п. 1 ст. 47 Регламент ЄСПЛ передбачено, що обґрунтування відповідності заяви вимогам ч. 1 ст. 35 Конвенції є обов’язковим складником такої заяви.
Тож, як його юристи обґрунтували вичерпання всіх національних засобів правового захисту в росії – невід’ємної умови для звернення?
Практика розв’язання спорів у ЄСПЛ має кілька прецедентів, у яких суд брав до розгляду справи без надання остаточного рішення суду касаційної інстанції країни, до якої було заявлено вимоги.
Регламент суду передбачає, що заяву, оформлену без дотримання всіх вимог до неї (зокрема, без обґрунтування дотримання критерію прийнятності), може бути прийнято до розгляду ЄСПЛ, якщо заявник надав ґрунтовні пояснення про причини невиконання цих вимог – про це йдеться в пп. “а” п. 5.1 ст. 47 Регламенту ЄСПЛ.
Певна практика таких обґрунтувань уже сформувалася.
Перший приклад, що в усіх на слуху, – справа “Україна проти Росії (щодо Криму)”, прийнята до провадження ЄСПЛ без дотримання процедури захисту національними інструментами. На жаль, вона не може бути орієнтиром для звернень за захистом прав фізичних і юридичних осіб, адже висновок про прийнятність заяви суд зробив лише з огляду на суб’єктність сторін як незалежних держав.
<…>
Джерело: Інтерактивна бухгалтерія – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!
Щоб БЕЗКОШТОВНО отримати доступ до повного текста статті заповніть, будь ласка, заявку:
