Франчайзинг — це форма ділової співпраці, за якої один суб’єкт господарювання (франчайзер) надає іншому (франчайзі) право використовувати свій бренд, бізнес-модель і технології за певну плату. Розглянемо особливості обліку й оподаткування таких госпоперацій.

Юридичні особливості

З погляду українського законодавства франчайзинг вписується у комерційну концесію, що регулюється ст. 1115 — 1129 ЦКУ та ст. 366 — 376 ГКУ.

Комерційна концесія за ЦКУ

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати іншій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та/або продажу певного виду товару та/або надання послуг (ст. 1115 ЦКУ).

З огляду на договір франчайзингу правоволодільця ще називають франшизодавцем (франчайзером), а користувача франшизоодержувачем (франчайзі).

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації (ст. 1116 ЦКУ).

Сторонами у договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб’єктами підприємницької діяльності (ст. 1117 ЦКУ).

Отже, звичайні фізособи (не ФОПи) сторонами франчайзингового договору бути не можуть.

Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі (ст. 1118 ЦКУ).

<…>

Джерело: Дебет-Кредит – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!

Щоб БЕЗКОШТОВНО отримати доступ до повного текста статті заповніть, будь ласка, заявку: