Підприємство планує продавати товари за посередницькими договорами. Але ще не визначилося з видом договорів — доручення чи комісії. Які особливості таких договорів та чи є відмінності в обліку?
Юридичні особливості
Договори доручення регулюються нормами ст. 1000 — 1010 ЦКУ.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦКУ). Правочин, учинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права й обов’язки довірителя.
Договори комісії регулюються ст. 1011 — 1028 ЦКУ.
За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ч. 1 ст. 1011 ЦКУ).
З визначень цих договорів випливає, що основна базова відмінність між ними у тому, від чийого імені посередник продає товари. У разі доручення посередник, який називається повіреним, продає товари від імені довірителя. А в разі комісії посередник (комісіонер) продає товари від власного імені.
Тобто у разі доручення у договорі на продаж із покупцем посередник зазначатиме, що він продає товари від імені довірителя. Покупець знатиме, хто є фактичним власником і продавцем товару.
А в разі комісії посередник продає товар від власного імені. Тож у договорі на продаж про фактичного власника товару (комітента) не згадуватиметься. Таким чином, покупець не знатиме, хто є власником товару.
<…>
Джерело: Дебет-Кредит – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!
Щоб БЕЗКОШТОВНО отримати доступ до повного текста статті заповніть, будь ласка, заявку:
