На теперішній час досить суперечливим питанням залишається необхідність сплати транспортного податку у 2015-2016 роках. Вищий адміністративний суд України дійшов з цього питання діаметрально протилежних висновків, зокрема, в ухвалі від 30.08.2016 (номер справи К/800/8077/16) зазначено про безпідставність нарахування фізичним особам транспортного податку за 2015 рік. Між тим у постанові від 28.09.2016 (номер справи К/800/10935/16) Вищим адміністративним судом України зроблено протилежний висновок про наявність правових підстав для справляння транспортного податку у 2015 році.

При постановленні ухвали від 30.08.2016 Вищий адміністративний суд України виходив з того, що транспортний податок є місцевим податком. Згідно з п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України місцеві податки в становлюються виключно відповідними рішеннями місцевих рад. У відповідності до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Враховуючи те, що Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» , яким, згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України , було введено новий транспортний податок, набрав чинності 01.01.2015 року та те, що місцеві ради прийняли рішення про встановлення транспортного податку на своїх територіях тільки у січні-лютому 2015 року, Вищий адміністративний суд України зробив висновок про неправомірність нарахування фізичним особам транспортного податку за 2015 рік з огляду на порушення процедури встановлення такого податку.

При ухваленні постанови від 28.09.2016 Вищий адміністративний суд України виходив з того, що статтею 4 ПК встановлено основні засади податкового законодавства України. Згідно з підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 цієї статті податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності. Цей принцип законодавцем закріплено в двох аспектах: перший – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки; другий – податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Транспортний податок, як зазначено вище, запроваджено з 1 січня 2015 року, тобто з початку нового бюджетного року, що дає підстави для правової оцінки запровадження транспортного податку як такого, що не порушує принцип стабільності. Крім того, при співвідношенні норми-принципу, якою є норма підпункту 4.1.9 пункту 4.1 ст. 4 ПК , та норм ст. 267 ПК , які є конкретними нормами (регулюють відносини з приводу транспортного податку), слід виходити з того, що норма-принцип є загальною нормою, тоді як конкретна норма – спеціальна норма, яка і підлягає застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі.

Вбачається, що позиція Вищого адміністративного суду України при постановленні ухвали від 30.08.2016 є більш обгрунтованою з огляду на приписи податкового законодавства України. У постанові від 28.09.2016 Вищий адміністративний суд України не звернув увагу на те, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду. Це має суттєве значення для вирішення питання щодо того, чи порушується принцип стабільності податкового законодавства у разі впровадження нового податку менш ніж за 6 місяців до початку бюджетного періоду у якому планується справляння цього податку. Крім того в ухваленій постанові Вищий адміністративний суд України посилається на підпункт 12.3.5 пункту 12.3 ст. 12 ПК , згідно з яким, у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу , такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю ( в редакції Закону України від 24.12.2014р. № 71-VІІІ). Зі змісту вказаної норми вбачається, що її диспозиція (тобто справляння податку в розмірі мінімальної ставки) застосовується у разі, якщо відповідне рішення місцевої ради прийнято не було. Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов’язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного. Що стосується встановлення транспортного податку на 2015 рік, протиправної бездіяльності місцевих рад бути не може, адже транспортний податок було запроваджено з 01.01.2015, тобто у місцевих рад фактично не могло виникнути обов’язку розглянути питання щодо прийняття рішення про встановлення транспортного податку до 01.01.2015 року.

Законом України від 24.12.2015 року № 909-VIII , який набрав чинності 01.01.2016 року, було внесено зміни до Податкового кодексу України , у зв’язку з чим пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України викладено в новій редакції. Підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) встановлено, що об’єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Згідно пп. 7.1.2 п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України, під час встановлення податку обов’язково визначається такий елемент як об’єкт оподаткування.

В порядку ст. 22 Податкового кодексу України, об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

Вбачається, що Законом України від 24.12.2015 року № 909-VIII фактично було внесено зміни до об’єкту оподаткування транспортним податком менше ніж за 6 календарних місяців до початку нового бюджетного періоду. Фактично це призводить до порушення принципу стабільності податкового законодавства, передбаченого п. 4.1.9 Податкового кодексу України.

Разом з тим запровадження транспортного податку пов’язано саме з Законом України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».

Таким чином, виникає проблематична з точки зору застосування норм права ситуація: справляння транспортного податку у 2016 році – правомірне, навіть у разі, якщо місцеві ради у 2015 році не прийняли рішення про встановлення транспортного податку на 2016 рік (з огляду на підпункт 12.3.5 пункту 12.3 ст. 12 ПК України), але порушено порядок внесення змін до об’єкта оподаткування транспортним податком.

На підставі викладеного, вважаємо, що справляння транспортного податку у 2015 році – безпідставне, у 2016 році – правомірне, але необхідно виходити з об’єкта оподаткування, передбаченого Законом України №71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об’єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.).

Микола Максимов,

юрист

Джерело: Ліга.Блоги

Підписатися на розсилку свіжих новин