Виїзна торгівля

Як такого визначення «виїзна торгівля» немає. Хоча нормативні документи подеколи й згадують це словосполучення: наприклад, використовується це поняття в Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. № 833 (далі — Порядок № 833). При цьому, як випливає з п. 30 Порядку № 833, під виїзною торгівлею слід мати на увазі продаж товарів за межами торговельного приміщення.

На практиці під поняттям «виїзна торгівля» мається на увазі роздрібна торгівля через дрібнороздрібну торговельну мережу як одна із форм позамагазинного продажу товарів, за якої приміщення не мають торговельного залу для споживачів, товари продають через (п. 3 Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджених наказом Мінзовнішекономторгу від 08.07.1996 р. № 369, далі — Правила № 369):

1) пункти некапітальної забудови — кіоски, ларі, ларки, палатки, павільйони для сезонного продажу товарів, торговельні автомати;

2) засоби пересувної мережі — автомагазини, автокафе, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, лотки, столики тощо.

Дозвільні процедури та обмеження щодо асортименту

Возитися з кіоском або яткою в рамках виїзної торгівлі — річ трудомістка та накладна. Розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності (вона може бути як стаціонарною, так і пересувною) змушує отримати паспорт прив’язки (ч. 4 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. № 3038-VI, п. 2.1 р. II Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінрегіону від 21.10.2011 р. № 244, далі — Порядок № 244). Окрім того, оскільки розміщення тимчасових споруд — компетенція органу місцевої влади, можливість торгувати в кіоску чи павільйоні можуть пов’язати з «відрахуваннями» до бюджету. Наприклад, столичних власників тимчасових споруд залучають до укладання договору про сплату пайової участі (внеску) (див. п. 1.1 розпорядження Київської міської держадміністрації від 05.02.2014 р. № 143).

Із пересувним об’єктом торгівлі (автомагазин тощо) простіше: його «прив’язувати» не потрібно. Щоправда, у цієї «медалі» є й інший бік — іще більш урізаний асортимент. Так, згідно з п. 8 Правил № 369 у дрібнороздрібній торговельній мережі заборонено торгувати тютюновими виробами через засоби пересувної мережі. Виняток — автомагазини, автокафе, авторозвозки, лавки-автопричепи системи споживчої кооперації , що займаються продажем у сільській місцевості.

Тим же п. 8 Правил № 369 передбачена решта обмежень щодо асортименту товарів, продаж яких може здійснюватись у рамках виїзної торгівлі. Зокрема, стосовно тютюнових виробів, то, окрім заборони продажу останніх через засоби пересувної мережі, слід урахувати таке:

• забороняється продаж тютюнових виробів через стаціонарні пункти, якщо стан приміщень не відповідає вимогам нормативних документів щодо їх зберігання;
• обов’язкова наявність марок акцизного збору;
• продавцям має виповнитися 18 років.

Щодо алкоголю, то його продаж дозволяється лише через автомагазини системи споживчої кооперації, що здійснюють виїзну торгівлю в сільській місцевості. При цьому, як у випадку з тютюном, обов’язковою є наявність марок акцизного збору, а також діє обмеження щодо віку продавців.

[note]На замітку

У підкатегорії 115.03 «ЗІР» податківці наголосили, що, оскільки ліцензія на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (тютюновими виробами) отримується суб’єктом господарювання на кожне окреме місце торгівлі, то використовувати під час тимчасової (виїзної) торгівлі ліцензію з іншого місця торгівлі заборонено. Для тимчасової (виїзної) торгівлі алкогольними напоями (тютюновими виробами) суб’єкт господарювання повинен придбати нову ліцензію на роздрібну торгівлю за таким тимчасовим місцем торгівлі.[/note]

Із ким ще потрібно «домовлятися», Правила № 369 відповідають ухильно: мовляв, слід дотримуватися вимог Земельного кодексу України та законодавства про благоустрій населених пунктів, планування та забудову територій, санітарного й епідеміологічного благополуччя населення, пожежної охорони, державтоінспекції та архітектури (п. 16).

Зокрема, якщо ви плануєте торгувати продуктами харчування, для транспортного засобу потрібно оформити санітарний паспорт (п. 21 Правил № 369, п. 12.3 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. № 363 (далі — Правила № 363), п. 8 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.07.2003 р. № 185 (далі — Правила № 185). Завважимо: видачу санітарного паспорта на автотранспорт для перевезення харчових продуктів нині здійснює територіальний орган Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Про це повідомила Держпродспоживслужба в листі від 29.06.2016 р. № 15-1-2-6/4653.

А от виконання вимог Земельного кодексу України, швидше, адресоване власникам тимчасових споруд: їм доведеться брати в оренду землю.

Частина організаційних питань зникне, якщо торгувати на ринку: за п. 7 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Мінекономіки, МВС, ДПАУ, Держстандарту України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105 (далі — Правила № 57), адміністрація ринку самостійно погоджує розміщення торгових місць і об’єктів із місцевими органами СЕС, ветмедицини, пожежнагляду тощо.

Widget not in any sidebars

РРО

Для того щоб проводити «товарно-грошовий обмін», потрібно замислитися над використанням РРО чи розрахункової книжки та книги обліку розрахункових операцій.

Насамперед, звісно, варто пам’ятати загальне правило: законне право не застосовувати РРО мають єдинники групи 1, а також спрощенці-ФОП на другій і третій групах, незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1 000 000 грн (п. 296.10 ПКУ).

Окрім того, ст. 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР (далі — Закон про РРО) та постанова КМУ «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 23.08.2000 р. № 1336  (далі — Постанова № 1336) дозволяють застосовувати розрахункову книжку під час здійснення роздрібної торгівлі через засоби пересувної торговельної мережі, якщо розмір річного обсягу розрахункових операцій не перевищує 200 тис. грн.

Так само без РРО, однак із використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, Постанова № 1336 дозволяє здійснювати:

• роздрібну торгівлю продовольчими товарами та пивом у пляшках і бляшанках за умови відсутності продажу інших підакцизних товарів, що здійснюється фізичними особами — підприємцями, які сплачують єдиний податок (п. 1), без обмежень розміру річного обсягу розрахункових операцій;
• роздрібну торгівлю на ринках, ярмарках (за винятком розташованих на їх території магазинів, кіосків, палаток, павільйонів, приміщень контейнерного типу) (п. 3), якщо розмір річного обсягу розрахункових операцій не перевищує 200 тис. грн.

Отож не виключено, що суб’єкт господарювання може бути звільнений від обов’язкового застосування РРО одночасно за декількома підставами.

Докладніше про застосування РРО при виїзній торгівлі — в одному з наступних номерів.

Вимоги до торговельного місця, працівників

Основні вимоги до оформлення торговельного місця передбачені п. 21 Правил № 369.

На кузов авто — торговельної точки фарбою слід нанести напис про найменування, адресу суб’єкта господарювання, номер точки пересувної торговельної мережі й телефонний номер суб’єкта господарювання.

Окрім того, п. 12.3 Правил № 363 вимагає, аби рухомий склад, що перевозить харчові продукти, мав спеціальне маркування («хліб», «молоко», «риба» тощо).

У разі продажу товарів із використанням інших нестаціонарних засобів на робочому місці продавця ставлять табличку із зазначенням його прізвища, імені, по батькові, а також:

• для юрособи — найменування, місцезнаходження та номера телефону;
• для фізособи-підприємця — прізвища, імені, по батькові.

У разі якщо суб’єктом господарювання є ФОП, Правила № 369 вимагають також оприлюднити номер свідоцтва про державну реєстрацію  та  найменування органу, що здійснив таку реєстрацію. Однак, оскільки це свідоцтво нині не видається, радимо розмістити в доступному для покупців місці виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

Також слід розмістити інформацію про режим роботи.

Пункт дрібнороздрібної торговельної мережі повинен бути забезпечений відповідним інвентарем та обладнанням, а у разі здійснення продажу продовольчих товарів, що швидко псуються, — холодильним устаткуванням (п. 23 Правил № 369).

Стаціонарні пункти дрібнороздрібної торговельної мережі обладнуються електроосвітленням. Пункти дрібнороздрібної торговельної мережі, які торгують напоями на розлив, продовольчими товарами та продукцією ресторанного господарства без упаковки, повинні бути підключені до водопровідної та каналізаційної мереж, мати місця для миття рук, обладнання, інвентаря (або посуд одноразового використання), комплект миючих і дезинфікуючих засобів, дозволених Міністерством охорони здоров’я України, бачки з кришками для збирання відходів. Прилавки мають бути закриті водонепроникними матеріалами (п.п. 25, 27 Правил № 369).

Працівники, що здійснюють транспортування, зберігання та продаж  продуктів харчування, повинні мати спеціальну освіту (підготовку), вони  підлягають обов’язковому медичному огляду. Кожен працівник повинен  мати особисту медичну книжку встановленого зразка. Працівники суб’єкта господарської діяльності, які не пройшли медичне обстеження, до роботи не допускаються.

Працівники суб’єкта господарської діяльності повинні бути одягнені у формений чи інший одяг, що відповідає санітарним вимогам (п. 9 Правил № 185).

Документи на товар

Передусім варто пам’ятати про загальне правило: забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, етикетування або інструкції щодо їх застосування (в установлених випадках), а також належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено із порушенням вимог нормативних документів, строк  придатності  яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема які засвідчують їх якість і безпеку (п. 17 Порядку № 833).

На руках у продавця повинні бути (п. 28 Правил № 369):

• товарно-транспортні накладні, прибутково-видаткові накладні, приймальні акти тощо із зазначенням назви, сорту, кількості, ціни та загальної вартості товару;
• документи, згідно з якими надійшли товари, що підлягають обов’язковій сертифікації, із позначенням реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом із підтвердження відповідності на відповідний товар;
• копії висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, завірені печаткою підприємства, від якого отримані товари, щодо товарів, які не підлягають обов’язковій сертифікації (нині такі висновки видає Держпродспоживслужба);
• документи, що підтверджують якість товарів (для імпортних — копії сертифікатів на мові країни-експортера й українською чи російською мовою, завірені печаткою постачальника).

Нагадаємо: перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 р. № 28. Водночас суб’єкти господарювання з метою підвищення довіри покупців мають право отримати сертифікат відповідності добровільно.

Окрім того, суб’єкт господарської діяльності повинен мати санітарні правила, зареєстрований санітарний журнал, особисті медичні книжки працівників, асортиментний перелік товарів, що реалізуються (п. 10 Правил № 185).

Ну й, звісно ж, не варто забувати про документи, без яких не обійтися жодному водієві (що особливо актуально, коли мовиться про виїзну торгівлю через засоби пересувної мережі), а саме (п. 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306):

• посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
• реєстраційний документ на транспортний засіб;
• у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв — дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС, а в разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах — дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції;
• у разі використання великовагових і великогабаритних транспортних засобів та транспортних засобів, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, — документацію відповідно до вимог спеціальних правил;
• поліс (сертифікат) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Джерело: Інтерактивна бухгалтерія – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!