Для належного захисту інтересів орендодавця в договірній практиці широко застосовують такі інструменти забезпечення зобов’язань, як завдаток і гарантійний платіж. Їх основне призначення полягає у мінімізації ризиків невиконання орендарем умов договору та забезпеченні компенсації можливих збитків орендодавця. Водночас правова природа цих платежів і порядок їх відображення в обліку мають особливості. У цьому матеріалі проаналізуємо правові аспекти застосування завдатку та гарантійного платежу, а також розглянемо порядок їх обліку у сторін договору оренди.
Правові аспекти завдатку
Наразі правову характеристику завдатку визначає ЦКУ. Раніше ці питання регламентував ще Господарський кодекс України, однак з 28.08.2025 р. цей нормативний документ втратив чинність.
Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання (ч. 1 ст. 570 ЦКУ).
Зверніть увагу! Завдаток може використовуватися тільки за домовленістю сторін або у випадках, установлених законом, оскільки виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 ЦКУ).
Стороною договору, забезпеченого завдатком, може бути будь-яка особа, зокрема суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні й фізичні особи) та фізичні особи-громадяни. Однак завдаток може видати лише сторона, яка зобов’язана здійснити платежі за основним договором (у договорі оренди – орендар).
Предметом завдатку може бути грошова сума або рухоме майно, тобто речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ч. 2 ст. 181 ЦКУ). На практиці найбільш розповсюджена грошова форма завдатку, оскільки він видається на забезпечення саме грошового зобов’язання за основним договором.
Завдаток одночасно виконує три функції:
- платіжну – завдаток видається й надалі зараховується у рахунок платежів за основним договором;
- доказову – завдаток підтверджує факт виникнення договірного зобов’язання, оскільки завдаток є акцесорним (від лат. accessio – додаток, належність), тобто додатковим зобов’язанням до основного договору і юридично від нього залежним. Договір про завдаток може бути укладено після або одночасно з основним договором. Тому факт передання завдатку підтверджує наявність зобов’язання за основним договором, у рахунок платежів за яким його було видано;
- забезпечувальну – як захід цивільно-правової відповідальності завдаток передбачає можливість застосування спеціальних заходів майнової відповідальності й стимулює сторони до належного виконання зобов’язання.
Забезпечувальна функція завдатку пов’язана з наявністю особливих правил застосування відповідальності до сторін договору, виконання зобов’язань за яким забезпечено завдатком.
Положеннями ч. 1 ст. 571 ЦКУ передбачено такі наслідки:
- якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора;
- якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток і додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості.
В якій формі укладають договір завдатку?
Договір завдатку обов’язково має бути оформлено в письмовій формі, інакше він вважатиметься нікчемним (ст. 547 ЦКУ).
Оптимальним варіантом є укладення окремої угоди (договору) про надання завдатку та внесення цієї особливої умови до основного договору.
При цьому з документів має чітко слідувати, що видана завдаткодавцем сума є саме завдатком. Відносно юридичних осіб цю умову має бути зазначено в платіжній інструкції або в прибутковому касовому ордері. Пов’язано це з тим, що згідно з ч. 2 ст. 570 ЦКУ, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважатиметься авансом.
Чим відрізняється завдаток від авансу?
Аванс можна визначити як грошову суму або цінності, які передаються однією стороною зобов’язання другій стороні задля підтвердження існування зобов’язання та оплати частини майбутніх платежів за договором.
Основна відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що він не має забезпечувальної функції, тобто в разі невиконання зобов’язань однією зі сторін він просто підлягає поверненню особі, яка його видала.
Чи звільняє завдаток від виконання зобов’язань за договором?
Завдаток не є відступним (ч. 1 ст. 600 ЦКУ). Тому за загальним правилом, установленим у ч. 1 ст. 525 ЦКУ, ні повернення завдаткодавцю подвійної суми завдатку, ні добровільне рішення завдаткодавця залишити завдаток у завдаткоотримувача не звільняють сторони від виконання зобов’язань за основним договором.
Ця стаття є частиною тематичного спецвипуску № 1 “Операційна оренда” (дата публікації – 03.06.2026)
Вартість статті* – 300 грн
Отримати рахунок Оплатити карткою
* Стаття надається в електронному форматі PDF, який зручно переглядати з комп’ютера, ноутбука, планшета чи смартфона. Після оплати ви отримаєте готовий файл, який можна зберегти на своєму пристрої та використовувати в роботі у будь-який зручний час.
Для отримання доступу до статті, заповніть форму:
Ознайомитися зі змістом усього спецвипуску
Тетяна СЕМЕНЧЕНКО,
експерт з бухгалтерського обліку та оподаткування
