Ми вже розглянули процедури звільнення за власним бажанням та за угодою сторін. Але запитання все ж таки залишилися: що краще для працівника та для роботодавця, а також які ризики такого вибору для обох сторін?

Розгляньмо процедурні порівняння таких підстав для звільнення, як за власним бажанням та за угодою сторін: принципові відмінності, ризики та плюси обрання однієї з них. Звісно, з урахуванням КЗпП, Закону №2136 (воєнний стан), позицій Верховного Суду та практики застосування електронних засобів комунікації.

Звільнення за власним бажанням або за угодою сторін: практичний гід

Правова природа та нормативна база

Звільнення за власним бажанням (ст. 38 КЗпП)

Це одностороннє волевиявлення працівника на припинення трудового договору.

Не потребує згоди роботодавця, але потребує попередження за два тижні, якщо інше не передбачено законом.

Працівник може вимагати звільнення у скорочений строк, якщо має поважні причини (ч. 2 ст. 38 КЗпП): порушення роботодавцем законодавства про працю, переїзд, хвороба, догляд за дитиною, мобінг тощо.

Нормативна база:

— ст. 38, 47, 83 КЗпП;

— ст. 44 КЗпП (вихідна допомога — за певних умов);

— враховуємо вимоги ст. 4 Закону №2136 щодо розірвання трудового договору у строк, зазначений у заяві, у зв’язку з веденням бойових дій.

Звільнення за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП)

Це двостороння домовленість, де обидві сторони вільно погоджують припинення трудових відносин та дату звільнення.

<…>

Джерело: Дебет-Кредит – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!

Щоб БЕЗКОШТОВНО отримати доступ до повного текста статті заповніть, будь ласка, заявку: