
Суб’єкт господарювання не в змозі самостійно здійснити оплату ЄСВ (на банківські рахунки підприємства накладено арешт). Чи може підприємство доручити іншому суб’єкту господарювання здійснити оплату своїх зобов’язань з ЄСВ на підставі договору доручення?
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону про ЄСВ платник єдиного внеску зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Ця норма встановлює імперативне правило поведінки, якого повинні дотримуватись платники незалежно від свого фінансового стану.
Необхідно зауважити, що, як вказано у ч.4 ст.8 Закону про ЄСВ, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, а в частині адміністрування — ПКУ і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику(1).
У цьому випадку особливий інтерес становить саме порядок сплати ЄСВ. Так, у ч.9 ст.25 Закону про ЄСВ встановлено, що передача платниками єдиного внеску своїх обов’язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством. Перелік таких випадків наведено у ч.8 ст.25 Закону про ЄСВ, і він є вичерпним. При цьому положення ч.8 ст.25 цього Закону не передбачають можливості сплати зобов’язань з ЄСВ одного суб’єкта господарювання іншим підприємством на підставі договору доручення.
З огляду на це можна зробити висновок, що передача повноважень зі сплати ЄСВ третій особі на підставі договору доручення неможлива. Аналогічну думку викладено і в роз’ясненні, розміщеному у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі (ЗІР), категорія 301.10(2). Але це лише одна позиція, яку займає фіскальний орган. А є й інша позиція, суть якої полягає у такому.
Згідно з ч.1 ст.1000 ЦКУ за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.
Отже, суть договору доручення полягає у зобов’язанні повіреного вчинити певні юридичні дії від імені та за рахунок довірителя. Виходить, якщо третя особа (повірений) сплачує зобов’язання з ЄСВ довірителя, то, з огляду на зміст юридичної конструкції, викладеної у ч.1 ст.1000 ЦКУ, припиняються зобов’язання зі сплати ЄСВ саме довірителя.
Особливу увагу у цьому ланцюжку слід приділити тим коштам, за рахунок яких здійснюють оплату. Це обов’язково мають бути гроші довірителя. Якщо ж у довірителя немає грошей (наприклад, на банківські рахунки підприємства накладено арешт), він може їх позичити у повіреного у межах договору поворотної фінансової допомоги (пп.14.1.257 ст.14 ПКУ). При цьому фактично гроші не передаватимуть від повіреного до довірителя, оскільки у цьому немає потреби, адже оплату зобов’язань з ЄСВ довірителя все одно здійснюватимуть з рахунку повіреного.
Слід зазначити, що описана вище конструкція має право на існування. Підтверджує це й судова практика (див. ухвалу ВАСУ від 26.01.2017 р. № К/800/18754/16, винесену судом у справі № 817/85/16(3)). Більше того, якщо подивитися на ситуацію з фіскальної точки зору, то і для органу доходів і зборів, і для бюджету в цілому набагато важливішим є сам факт надходження грошей, аніж суперечка щодо того, від якого саме суб’єкта господарювання надійшли ці кошти.
Підсумовуючи усе викладене вище, можна зазначити, що розглянута проблема стала наслідком колізії норм загального законодавства (зокрема, цивільного) і спеціального (законодавства про ЄСВ). Так чи інакше, застосовуючи договір доручення у разі сплати ЄСВ, слід бути готовим до негативної реакції з боку фіскальних органів. Тому потрібно ретельно зважувати усі плюси й мінуси використання цієї процедури погашення зобов’язань перед бюджетом.
(1)Докладніше про перевірки платників ЄСВ див. у матеріалі на с.40—43 цього номера (прим. ред.).
(2)Опубліковано на с.61 цього номера (прим. ред.).
(3)Опубліковано на с.63 цього номера (прим. ред.).
Джерело: БУХГАЛТЕРІЯ