Орендні операції залишаються одними з найбільш поширених господарських операцій в українському бізнесі незалежно від масштабу підприємства, виду діяльності чи системи оподаткування. Практично кожне підприємство та ФОП або передає майно в оренду, або використовує орендовані активи у власній діяльності. При цьому саме орендні правовідносини останніми роками стали предметом підвищеної уваги з боку податкових органів, особливо у випадках, коли оренда використовується у внутрішньогрупових структурах, у відносинах між пов’язаними особами, при співпраці з ФОП або при формуванні витрат і податкового кредиту з ПДВ.
На практиці питання оренди давно перестало бути виключно питанням цивільного чи бухгалтерського оформлення договору. Сьогодні податкові органи аналізують не лише наявність договору оренди та акта приймання-передачі, а й економічний зміст операції, ділову мету укладення договору, реальність використання майна у господарській діяльності, відповідність орендної плати ринковому рівню, взаємозв’язок між сторонами та навіть економічну доцільність утримання певних активів.
Саме тому правильний бухгалтерський та податковий облік орендних операцій у 2026 році потребує не лише знання норм НП(С)БО або ПКУ, а й розуміння судової практики, позиції ДПС та тенденцій податкового контролю.
Правове регулювання орендних відносин базується насамперед на положеннях ст.ст. 759-770 ЦКУ. Відповідно до ст. 759 ЦКУ за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Питання бухобліку визначаються НП(С)БО 14 «Оренда». При цьому ПКУ не містить окремих статей щодо орендних операцій.
Види оренди та їх значення для обліку
НП(С)БО 14 для цілей бухобліку виділяє два види оренди:
- операційну;
- фінансову.
Операційна оренда – оренда, що не передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигід, пов’язаних з правом власності на об’єкт оренди.
Фінансова оренда – оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигод, пов’язаних з правом користування та володіння активом. Право власності на об’єкт фінансової оренди після закінчення строку оренди може передаватися або не передаватися. Оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з наведених нижче ознак:
- орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди;
- орендар має можливість та намір придбати об’єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання;
- строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об’єкта оренди, навіть якщо право власності не передаватиметься;
- теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об’єкта оренди;
- орендований актив має особливий характер, що дає змогу лише орендареві використовувати його без витрат на його модернізацію, модифікацію, дообладнання.
Оренда, яка не є фінансовою, вважається операційною.
На практиці саме класифікація оренди є джерелом спорів. Податкові органи та суди не звертаючи увагу на назву договору, оцінюють фактичний економічний зміст правовідносин між орендодавцем та орендарем.
Наприклад, якщо договір передбачає передачу активу практично на весь строк його корисного використання із правом подальшого викупу за символічною вартістю, така операція може бути перекваліфікована у фінансову оренду незалежно від назви договору. При цьому непоодинокі випадки договорів операційної оренди із подальшим викупом, тобто договір за своєю суттю не відповідає назві, і як наслідок при виконанні договору слід керуватись саме правилами фінансової оренди, а не операційної.
Судова практика тут завжди на боці відповідності законодавства, а саме принципу превалювання сутності над формою згідно зі ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі – Закон про бухоблік).
Докладніше на цю тему у статті «Як відрізнити операційну оренду від фінансової».
У більшості випадків підприємства та ФОПи використовують саме операційну оренду, тому далі основна увага буде приділена саме їй.
Документальне оформлення орендних операцій
Однією з найбільш поширених причин податкових спорів щодо оренди є неналежне документальне оформлення операцій та відсутність ділової мети. При цьому проблема часто полягає не у відсутності самого договору, а у формальному підході до первинних документів. Підприємства та ФОПи нерідко обмежуються лише договором оренди та щомісячними актами для підтвердження витрат і податкового кредиту, але практика податкового контролю свідчить про те, що такого комплекту документів для підтвердження реальності операцій недостатньо.
Предмет договору оренди можуть виступати приміщення, обладнання, автомобіль, майнові права тощо.
Ця стаття є частиною тематичного спецвипуску № 1 “Операційна оренда” (дата публікації – 03.06.2026)
Вартість статті* – 300 грн
Отримати рахунок Оплатити карткою
* Стаття надається в електронному форматі PDF, який зручно переглядати з комп’ютера, ноутбука, планшета чи смартфона. Після оплати ви отримаєте готовий файл, який можна зберегти на своєму пристрої та використовувати в роботі у будь-який зручний час.
Для отримання доступу до статті, заповніть форму:
Ознайомитися зі змістом усього спецвипуску
Вікторія ВЕЛИЧКО,
податковий консультант,
керівник консалтингової компанії «ВЕЛНІ»
